Пам'яті Цезаря

15 березня 44 року до Різдва Христова 40 заколотників у центрі Рима вбили чоловіка 57 років, який з дитинства страждав на епілепсію.


Ця хвороба ціле життя направляла його долю подалі від військової і державної діяльності,а він прагнув тріумфів і магістратур. Родичі, зважаючи на хворобу, обрали для нього церковну кар'єру, яка, на їхній погляд, давала дитині шанс брати посильну участь у громадському житті. Присвяченим Богові заборонялося займатися військовими і державними справами. Та й навіщо? Адже епілепсія не найкращий приятель вершника, а військові командувачі мали їздити верхи... І він ціле життя йшов пішки перед легіонами, і не тому, що не вмів або боявся їздити верхи. А тому, що як командувач усвідомлював відповідальність перед людьми, які були за його спиною. І не міг дати шанс епілептичному нападу скинути себе з коня і залишити армію без командувача. 

Хвороба сформувала його світогляд і рано познайомила з Богом. І він знав, що прийшов на цю землю, аби служити Богові і римському народу, а не збагачуватись, або шукати насолод і дрібного марнославства. Він діяв згідно зі своїми переконаннями і тому став великим полководцем. У ті часи військова кар'єра йшла пліч-о-пліч з кар'єрою політичною. І він досягнув вершини політичної могутності, але не так, як її досягали його попередники. Бо і Сулла, і Марій йшли до влади, нищівно знищуючи своїх політичних ворогів та конфіскуючи їхнє майно,- щоби передати своїм однопартійцям і тим іще більше прив'язати їх до себе. Цезар любив римлян більше за владу, і тому своїм політичним ворогам давав другий шанс. Замість законного покарання і Кассій, і Брут, і багато інших сенаторів переможеної їм у громадянській війні партії дістали високі посади й призначення. Громадянська війна зруйнувала державні фінанси, і задовольнити прибутковими посадами навіть своїх однопартійців було важко, а він іще хотів облагодіяти вчорашніх ворогів.

Він не був наївним Дон-Кихотом і усвідомлював усі ризики такої поведінки. Але він служив римському народу, а не бажанню закріпити за будь-яку ціну свою владу після перемоги над політичними ворогами. І тому шукав вихід у зовнішній війні, яка мала принести  чималі джерела нових державних прибутків. Із цією метою він сконцентрував 22 легіони на кордоні з Парфянським царством і мав 17 березня прибути до війська. 

 За тих часів, на відміну від нинішніх, світ не був єдиним економічним простором. Тому технологія і рівень організації суспільства, а також управління державою в Римі суттєво і вигідно відрізнялись від цивілізацій інших народів. Тому імперська експансія Риму несла іншим народам не тільки руйнацію і смерть,а й більш досконалу цивілізацію. 

 Цезар вважав за краще цю зовнішню експансію, ніж знищення частини римської шляхти з конфіскацією їхнього майна для покриття дір у державному бюджеті і зміцнення своєї власної влади. Знищення шляхти було простим і надійним рішенням, у той час як війна вимагала великих зусиль, та й перемога була непевною. Але Цезар не боявся труднощів і турбот. Тому що вірив,що його покликання на Землі було служити римському народу, а не шукати легких засобів для утримання влади.

 Утім, 15 березня Бог був зайнятий іншими справами, і тим скористалися вороги Цезаря, щоби заколоти його й затримати розвиток світової цивілізації приблизно на 500 років. (Коли ж Бог знову глянув на Землю, його гніву не було меж: усі  40 заколотників загинули насильницькою смертю протягом наступних двох років). Цезар устиг протягом життя завітати до Франції, Німеччини і Англії, і тому там хороші дороги і правильний розподіл повноважень і податків між місцевою і державною владами. В Україну, на жаль, Цезар завітати не встиг. Тому щодо державного управління маємо те, що маємо, а про дороги взагалі не кажу... Дещо нам все ж дісталося: сонячний календар, який Цезар запровадив 1 січня 45 року до Різдва Христова, і уніфіковану грошову одиницю для всієї держави.

Якби Цезар раптом повстав із мертвих і глянув на Україну, він би визначив п'ять інституцій, які в першу чергу потребують активного втручання - для  адаптації і рівноправного партнерства України у світовій економіці. Це Генштаб ЗСУ, Нацбанк, Нафтогаз, Енергоатом і Антимонопольний комітет. 

ЗСУ потребують збільшення бюджету, щоби мати ресурси для виконання завдань, які стоять перед ними. Нацбанк не завершив іще санацію банківської системи, без чого економіка стоїть на одній нозі. Ця санація потрібна, щоби позбавитися кишенькових банків, що як пилосос висмоктують гроші вкладників і перекачують їх на рахунки своїх дочірніх фірм (а банки стають банкрутами). 

Нафтогаз і Енергоатом були тими установами, які Кремль розглядав як гарантію свого контролю над Україною. Нафтогаз майже впорався із завданням припинити перекачування коштів українських платників податків до російської державної компанії Газпром. Енергоатому ж іще тільки доведеться зменшити свою залежність від російського постачання палива і витрат на зберігання відходів у Росії. Тимчасові труднощі компанії Вестінгаус, партнера Енергоатому, викликають ейфорію у російській пресі, - у надії зберегти російський вплив на українську атомну електрогенерацію, а через неї і на всю економіку України. Цезар би цього точно не допустив.

Найбільшою чеснотою Цезаря було те, що він не боявся конкуренції - ні у військовій справі, ні в політиці. Це підтримувало його в прекрасній спортивній формі до самої смерті. А бажання мати монополію робить підприємства неготовими до роботи у конкурентному середовищі. Окремих успіхів можна досягти, наприклад, як космічні досягнення в Радянському Союзі. Але в цілому економіка без конкуренції приречена на поразку. Тому Цезар би приділив значну увагу органу, що має забезпечити чесну конкуренцію підприємств у всіх галузях економіки - Антимонопольному комітету України. В умовах високої монополізації багатьох галузей української економіки, завдяки особливостям  приватизації держмайна в Україні, питання забезпечення конкуренції є водночас і питанням  життєздатності цих галузей у недалекому майбутньому.