Не треба, панове, каркати!

Я — людина не забобонна, скептично сприймаю містику, магію, заклинання та інші “потойбічні” речі.

Вважаю їх “пережитками минулого”. Але останнім часом все більше пристаю на бік тих надміру обережних, навчених життєвим досвідом бабусь-дідусь, які на запитання про їхні плани-наміри відмахуються, кажучи, що “забігати наперед не можна”. Бо, мовляв, станеться не так, як задумано...

Щось у цій засторозі є. Найсвіжіший приклад — з нашим  талановитим  олімпійцем-гімнастом Верняєвим. У ніч на четвер, коли відбувалися змагання у багатоборстві,  наші нудні телекоментатори безперестанку годували глядачів завчасними реляціями про Олегове “золото”, яке він “ось-ось” піднесе країні, про те, як гарно оцінюють його вдалі виступи арбітри. Аж тут на тобі! — в останньому виді змагань хвалені нашими “спецами” судді не додали українцеві якусь десяту бала, і замість першої він зійшов на другу сходинку п’єдесталу. “Накаркали!” - чув не від одного зі своїх друзів сердиті репліки на адресу коментаторів. 

Поспішно зроблені висновки не раз призводили до гірких розчарувань у вітчизняному спорті. Пригадую, у далекому 2007-му донецький коментатор В’ячеслав Шарафутдінов за кілька хвилин до завершення матчу “Шахтаря” із “Севільєю” напророкував своїм землякам гарантований вихід у наступне коло змагань. Після цих слів, на останніх секундах поєдинку, іспанці забили донеччанам два голи, поховавши їхні надії. Санкції для “пророка” не забарилися — розлючений власник телеканалу Ахметов відсторонив Шарафутдінова від ефіру...

Схожа історія сталася кілька днів тому, коли згадувана “Севілья” подумки вже  святкувала перемогу у Суперкубку УЄФА, виграючи 2:1. Але розслабилася у доданий час і втратила трофей, який майже був у її руках.  

А пригадайте недавній відбірковий цикл нашої футбольної збірної до чемпіонату світу! У Києві команда Фоменка упевнено обіграла іменитих французів — 2:0. Після цієї феєричної перемоги півзахисник Коноплянка спрогнозував наш успішний вихід на Мундіаль. Ба більше! Перед камерами  кепкував зі суперників, порадив їм купити квіти для нашого Федецького, який виключив з гри “хваленого Рібері”. А через кілька днів у матчі-відповіді французи “танком пройшлися” по нашій команді, узявши реванш  — 3:0! То чи треба було ляпати язиком? Краще було сконцентруватися на своїй безпосередній роботі. 

Ще один приклад. Євро-2016, поєдинок наших збірників з німецькою “бундес-машиною”. Коментатор скептично оцінює появу на полі “старичка” Швайнштайгера, запевняє, що той у його віці великої шкоди нам не завдасть. А  за якусь мить  “підстаркуватий Швайні” забив гол у ворота П’ятова, чим деморалізував наших футболістів на весь турнір ...

Та повернемося до бразильської Олімпіади. Перед її початком наші спортивні клерки (мабуть, аби зробити приємне начальству) порахували, що з Ріо-де-Жанейро хлопці-дівчата у синьо-жовтих строях привезуть щонайменше 23 медалі. Левову частку нагород, за цим віщуванням, очікували здобути у перші два-три дні. Накаркали! З тяжкою бідою за п’ять днів Ігор ми спромоглися на три відзнаки. З прогнозованих чотирьох-п’яти золотих злитків не отримали жодного...          

Молоти язиком казна-що, бити себе у груди, хвалитися наперед, робити “шапкозакидальні” прогнози — давня, невиліковна  хвороба, від якої потерпають і українські політики та чиновники. Без популізму жити не можуть. Скільки у різні часи ми чули від них райдужних (а насправді пустопорожніх) обіцянок, “глибоких запевнень”! Про 5 мільйонів робочих місць, європейські зарплати, низькі, такі, що стимулюють виробництво, податки, вибори за відкритими партійними списками, оновлену ЦВК. А ще — про “АТО за три дні”, тисячу гривень зарплати на день українським воїнам... 

Наші мудрі предки застерігали від багатослів’я, невиправданої поспішності. Згадайте ці поради: “не йди поперед батька у пекло”, “не кажи “гоп”, поки не перескочиш”, “не треба ділити шкуру невбитого ведмедя”, “лоша ще не народилося, а циганчата на ньому вже їздять”, “зробив діло — гуляй сміло!”. Треба завжди пам’ятати ці нехитрі, апробовані життям настанови.