Чому у пані Нуланд закінчилися пряники?

Офіційна інформація про зміст розмов американської гості з першими особами нашої держави бідненька і загальна. Обговорювали виконання Мінських угод, надання фінансової допомоги тощо. Таке собі типове бла-бла... Але, окрім сухих офіційних повідомлень, у пресу просочилася інформація про зустріч пані Нуланд з народними обранцями. Про перебіг цієї розмови розповіла представник “Самопомочі” народний депутат Вікторія Войціцька. За її словами, пані Нуланд закликала депутатів ухвалити зміни до законодавства, щоб на окупованій території Донбасу вже у липні(!) можна було провести місцеві вибори.

«Держдеп наполягає на тому, що Україна мусить внести зміни до Конституції — з «особливим статусом» для окупованих територій Донецької і Луганської областей, провести на окупованих територіях вибори найближчим часом і забезпечити амністію бойовикам. Мінські угоди необхідно імплементувати до кінця 2016 року, альтернативи їм немає. Хоча «Мінськ» і поганий, але Україна як держава на нього погодилася», — передала нардеп слова Нуланд.

Але і це ще не всі “хороші” новини від пані з Америки.

«Нуланд заявила, що ніхто не відведе важкого озброєння. Важке озброєння слід «закрити», і за його «зберіганням» мусить спостерігати спеціальна місія ОБСЄ. Нам кажуть, якщо ми проведемо вибори,  це створить прецедент, коли російські війська вперше в історії добровільно покинуть територію, яку вони окупували», —  каже Войціцька.

Іншими словами, Захід таки вирішив здати Україну на догоду Путіну. І вже не маскується, навіть не робить хорошої міни.  Вочевидь, таке остаточне рішення було ухвалено під час недавньої зустрічі Барака Обами з Ангелою Меркель. Нуланд лише довела цю інформацію до відома України. Дала зрозуміти, що виходу у нас немає, треба капітулювати. У липні у Варшаві відбудеться саміт НАТО, де буде вирішуватися доля санкцій проти Росії. Мабуть, Європа і США попередньо домовились частково ці санкції зняти, але, щоб мати хоч якісь формальні підстави для цього зрадницького кроку, вирішили змусити Україну виконати Мінські угоди в односторонньому порядку. Мовляв, процес іде…

Цинізм Заходу, звичайно, зашкалює, але ще більше обурює безхребетність української влади. Зрозуміло, чому та ж Німеччина чи Франція аж пищать, так  хочуть послабити санкційний зашморог Росії. На владу цих країн тисне великий бізнес, який зазнає збитків через те, що не може торгувати з Росією. Росія — величезний ринок, втрата якого для багатьох світових корпорацій та інвесторів  непоправна. Як писав колись Юрій Андрухович, у боротьбі цінностей і цін перемагають ціни. Яскравий приклад подвійних стандартів і лицемірної політики -  історія з будівництвом в обхід України газопроводу Nordstream-2.  Попри санкції проти Росії, попри принципи енергетичної безпеки, яку декларує сам ЄС, вже не кажу про економічні і геополітичні інтереси України та країн того ж Європейського Союзу (12 країн звернулися до керівництва ЄС, щоб заблокувати цей зрадницький проект), німецькі компанії наполягають на його будівництві. Вочевидь, і вони тиснуть на пані Меркель, аби будь-якою ціною (точніше, ціною інтересів України) розв’язати проблему на сході України. Як не соромляться казати вголос деякі європейські політики, вони вже втомилися від України.

Захід зрозумів, що від Путіна нічого не доб’ється, тому вихід єдиний — викручувати руки Україні. Гнуть того, хто гнеться. Україна вже продемонструвала, що готова йти на поступки. Причому не на папері, як це робить Росія, а на ділі. Нагадаю, Верховна Рада у першому читанні під пресом президента проголосувала зміни до Конституції, які закріплюють в Основному Законі особливий статус Донбасу (офіційно це називається “особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”). А це, своєю чергою, передбачає проведення на окупованих територіях виборів до місцевих органів влади. За цією оманливою вивіскою ховається звичайнісінька легалізація проросійських бойовиків. Щоб втілити цей шахрайський план Путіна у життя, потрібні 300 голосів депутатів Верховної Ради. Їх наразі немає. Візит Нуланд — це спроба “прощупати” народних обранців, а також дати зрозуміти Порошенкові, що зміни до Конституції треба таки дотиснути. Як? Це вже його проблема.

Президент України як може її вирішує. Наприклад, “нагнув” Конституційний Суд, який всупереч закону і здоровому глузду вирішив, що наступна чергова сесія ВР — це не наступна чергова, а одна з...  Це абсурдне рішення потрібне президенту (а Конституційний Суд завжди правильно вловлював бажання влади), щоб не пропало голосування за конституційні зміни у першому читанні. В цілому цих змін на “наступній черговій сесії” так і не голосували, бо фізично немає 300 голосів. Відтак, згідно з регламентом ВР, перше голосування мало б анулюватися. А це загрожує зриву Мінських угод, адже українська сторона підписалася під цими вимогами. Україна загнала себе у пастку, погодившись виконувати пункти Мінських домовленостей, які суперечать національним інтересам України. Тепер Захід нас тикає носом у ці ганебні пункти та підганяє, мовляв, ви на Росію не дивіться, а виконуйте свої зобов’язання.

Якими можуть бути наслідки так званих виборів на окупованій території? Страшно подумати. Бойовики отримають статус законної влади. Україні доведеться цю розграбовану і деморалізовану територію фінансувати. По суті, будемо годувати ворога. Це буде постійне джерело небезпеки.  Цей  гнійник буде плацдармом для подальшого розповсюдження отрути. Адже “законна влада” зможе спокійно їздити по всій Україні, блокпостів не буде. Ми вже бачимо, що робиться в Одесі. Уявімо, якщо на допомогу Труханову приїдуть колеги з Донбасу…

А що Путін? Він — в шоколаді. По-перше, вирішує проблему з санкціями. По-друге, припиняє дотувати окуповані території. По-третє, де-факто контролює “законно обрану владу”, тобто продовжує  будувати там “русскій мір”. Єдиний плюс, що він не лізе далі. Але це лише питання часу. Адже Захід вже погоджується на те, аби важке озброєння не відводили, а лише зачохлили. Тобто в будь-який момент, під будь-яким надуманим приводом (або й без нього) Путін зможе поновити бойові дії. Саме зараз для Порошенка настав момент істини. Це той випадок, коли треба виявити принциповість і відданість національним інтересам та знайти в собі сили сказати Заходу рішуче “ні”.

 Все, що нині відбувається на наших очах, до болю нагадує Мюнхенську змову 1938 року. Чим це закінчиться, не важко спрогнозувати. Якщо “гнилий” Захід готовий вкотре обманюватися, то це його проблеми. Україна не має права ставити під смертельний удар свою незалежність.