Привид песимізму блукає Україною...

Аж 73,4% опитаних Центром Разумкова співвітчизників вважають, що ситуація в нашій країні рухається у неправильному напрямку. І лише 11,6% упевнені, що цей напрямок правильний.


Як на мене, ці понад 73 відсотки українців - занадто категоричні. Ну от згадайте, після чого розпочався другий Майдан. Після того, як Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, - яка уже давно працює... І навіть безвізовий режим із Євросоюзом, який багатьом українцям (мені теж) здавався ненауковою фантастикою, уже реально маячить на горизонті... Але ні, неправильний, кажуть, напрямок. А було б як у путінській Росії - то був би правильний?

“Та яка там угода, який безвізовий! - скажуть критики. - Корупція яка була, така і є! І олігархи і далі роблять, що хочуть”... Погоджуюся. Але ж запитують не про досягнення, а про напрямок, тобто про перспективу! Ті ж “безвізові” закони, які з таким трудом прийняла Верховна Рада, якусь надію на приборкання корупції дають. Не знищимо її зовсім, це неможливо, але хоча б обмежимо... Як писав публіцист Віктор Шендерович, українські політики аж ніяк не європейські, але вони, на відміну від російських, бодай спробували…

Гадаю, визнавати напрямок розвитку країни неправильним українців змушує не корупція і олігархи, а власна бідність. Її подолання - найголовніше завдання української влади. Причому вона мусить усвідомити, що терпець людям уривається. За даними опитування Центру Разумкова, аж 56% українців не готові терпіти матеріальну скруту заради реформ. 24% просто не вірять, що ці реформи будуть успішними, а 32% вважають своє економічне становище нестерпним.

Відносне домайданівське економічне благополуччя (порівняно з теперішніми часами) зіграло з багатьма українцями злий жарт. Мовляв, ми повинні жити набагато краще, принаймні не гірше, ніж румуни чи болгари... Але щоб краще жити, треба краще працювати. Дивіться, ВВП України за довоєнний 2013 рік — 183,3 мільярда доларів. Сусідня Польща, де на десять мільйонів населення менше, виробила того року ВВП у розмірі 517 мільярдів доларів. А Німеччина - 3 трильйони 634,8 мільярда... Тобто ще тоді, до катастрофічного падіння української економіки, вона поступалася німецькій у 20 разів! А зараз, мабуть, вже у сорок... Тож сподіватися на те, що вже найближчими роками будемо жити дуже добре, мабуть, не варто. Треба засукати рукави й працювати. Як це робили ті ж німці після Другої світової... Зрештою, не все так зле: близько 65% українців усе-таки вірять, що рано чи пізно Україна свої економічні труднощі здолає.