Нокаут Рою Джонсу — ляпас Росії...

Скажу чесно: я не  прихильник боксу. Але попри те, що не люблю, коли люди один одного мотузять, час від часу дивлюся поєдинки боксерів з однією метою — повболівати за свого! Адже спорт, у тому числі і бокс, це більше, ніж просто визначення, хто сильніший.


Спортивні досягнення — це додатковий привід пишатися своєю країною, така собі ін’єкція патріотизму. Від перемоги “свого” спортсмена чи “своєї” команди відчуваєш особливу радість, піднесення, ейфорію. Стаєш щасливим. І на деякий час забуваєш про власні проблеми. Чи не тому деякі країни, які не можуть порадувати своїх громадян великими здобутками, скажімо, в економіці чи рівні життя, так старанно культивують досягнення вітчизняних спортсменів? Чим би народ не тішився...  І тоді оці ін’єкції патріотизму стають все частішими і сильнішими. Спорт поступово перетворюється в ідеологію, у суцільне пропагандистське шоу. Заручниками цієї “голки” стають не лише громадяни, а й самі спортсмени, над якими тяжіє відповідальність перед країною, тому не мають права програвати. Бо програш може сприйматися майже як державна зрада!

 Наприкінці минулого тижня відбулися два символічні, як на мене, боксерські поєдинки. Український боксер Олександр Усик тріумфально переміг кубинця Педро Родрігіса нокаутом у сьомому раунді. А американський боксер Рой Джонс, який у вересні цього року з величезною “помпою” отримав російський паспорт, ганебно програв британцеві Енцо Маккарінеллі технічним нокаутом у четвертому раунді. Звичайно, українці дуже втішились, коли Олександр переміг.  Та навіть якби програв, це не стало би національною трагедією. Зрештою, навіть недавній програш Володимира Кличка такою трагедією не став. Оскільки українці адекватно реагують як на перемоги своїх спортсменів, так і на невдачі. Натомість у російському суспільстві з адекватністю великі проблеми. Тому нокаут розрекламованого до фетишизму новоспеченого росіянина, багаторазового чемпіона світу Роя Джонса став нокаутом і для всієї Росії. Як це так, не можуть прийти до тями росіяни, легендарний чорношкірий боксер відмовився від хваленого американського громадянства заради “матушки”-Росії, заради Путіна, і раптом такий неочікуваний фінал. Та ще й в Москві, при повних трибунах ура-патріотів, які тримали плакати з написами “Крим наш!”, “Аляска наша!”. Замість чергової ін’єкції патріотизму— національна ганьба.  За таке і громадянства можна позбавити.  За зраду національних інтересів. Можна сказати, підставив Росію. Не виправдав довіри самого Путіна!

Ось що буває, коли псевдопатріотизм набуває гротескних форм.