Ювілей Ліни Василівни Костенко

Багато в чому вона схожа на Лесю Українку, яка мала за шляхетний обов'язок не тільки висловлювати думки свого народу, але й вказувати на його вади, вчити його.

В моєму камерному щоденнику занотовані фрази пані Ліни:

— З того каміння, що за пазухою, держави не збудуєш.

— Мужчини імперських націй мислять категоріями сили, мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи.

— Справді, не дай, боже, жити в епоху перемін. Дуже перемінюються люди. Дехто просто вивертається шерстю наверх.

— Коридори влади — то лабіринти Мінотавра. По тій багнюці чистим не пройдеш. Все хтось обляпає або вкусить. Там треба антимоскітну сітку одягати на голову.

— Огидне явище — депутатська лінька.

— Непокаране зло регенерує себе.

— На цій землі головне — набутися разом.

— Україна скучила за собою. Майдан — це простір, де вона зустріла себе.

На стіні камери я видряпав геніальний рядок з поеми Л. Костенко "Берестечко":

НЕ ДОПУСКАЙ ТІЄЇ МИСЛІ, ЩО БОГ ДОПУСТИТЬ НАМ ПОРАЗКУ.

ЖИТТЯ ЛЮДСЬКОГО ТЕРМІН СТИСЛИЙ, НЕМАЄ ЧАСУ НА ПОРАЗКУ.

В найтяжчі моменти мене завжди мобілізувало Лінине " Фронт національної гідності тримають мертві. Коли його триматимуть живі?"

Напевно, найбільшим подарунком для ювіляра є те, що Україна відповіла на це питання.