Не піддавайтесь на провокації!

Пропагандистська машина Кремля ставить нові пастки. Їхня ціль — знищити Україну як державу! У байку про кровожерливих «бандерівців» уже мало хто вірить (перегнули палицю). Нині Москва запускає нові «меседжі» про нетерпимість галичан до російськомовних та інакомислячих.

Живий приклад — викладачка Франкового університету, яка симпатизує «ДНР-ЛНР». Я зустрічалася з цією пані, була вражена її позицією, порожніми аргументами, небажанням вникати у деталі. Таке враження, що жінка дивиться виключно пропагандистські російські телеканали і, як кажуть, не фільтрує інформацію. Після нашої розмови вона попросила не писати матеріал у тижневий номер «ВЗ», мовляв, його читає її мама. А мама позицію своєї дочки категорично не підтримує! Отже, пані розуміє, що щось в її позиції не те, якщо соромиться, аби про це дізналась рідна мати. Що це — роздвоєння особистості?

Найгірше, що наша «героїня» на цьому не зупинилася. Поїхала до Москви і на російському телебаченні розповідала про те, що в Україні «вбивають» за інакомислення, а «милим дітям» в університеті прищеплюють нетерпимість і ворожість. Річ у тім, що після публікацій у ЗМІ та сюжетів на телебаченні студенти влаштували викладачці «коридор ганьби». Вона ж це потрактувала як політичне замовлення. Пожалітися на «травлю» поїхала аж до Москви. Там отримала вдячну аудиторію.

Нещодавно я стала свідком дивної ситуації у тролейбусі №2. У салон зайшла дівчина років тридцяти. Спідлоба подивилася на людей, що стояли та сиділи поруч. Взяла телефон і почала голосно (на весь салон) говорити російською. Блондинка виглядала старомодно і щосили намагалася привернути увагу до своєї персони.

У телефонній розмові комусь жалілася, що держава зобов’язана надати їй матеріальну допомогу і пільги (цю фразу повторила кілька разів). Коли у тролейбусі стало більше людей, а водій гальмував, жіночка почала кричати: «Что вы меня толкаете! Что мне, в окно выпрыгнуть?»... Явно намагалася влаштувати у тролейбусі скандал!

Я спостерігала, як на це реагують люди. Типова галицька бабуся, що сиділа біля мене, дрімала. Молоді дівчата, глянувши на жіночку, мовчки відводили погляд. А вона не вгамовувалась. Казала, як любить того, хто на тому кінці дроту... Подумала, якби хтось зірвався і зробив їй зауваження, скандалу уникнути не вдалося б. А потім, швидше за все, кадри про російськомовну жіночку, яку образили у львівському тролейбусі, з’явилися б на російському ТБ...

Знайомий розповідав, як один чоловік (розмовляв російською, і теж дуже голосно), проїжджаючи на трамваї біля пам’ятника Степанові Бандері, запитував у супутника: «Что это за флаг?». Той подивився і каже: «Германский, наверное»... Інший в центрі міста, побачивши квіти на ліхтарях, кричав: «Смотри, у них цветы на столбах растут!». Радше за все, це були переселенці або туристи, для яких Львів — як інша планета. Але не треба виключати, що серед нас є і платні провокатори, так звані заслані козачки, мета яких — спровокувати львів’ян на агресію, ненависть, нетерпимість, аби потім на російських пропагандистських каналах розповідати про злих «бандерівців», «фашистів» та ілюструвати «прикладами з життя». Мовляв, це не в Росії культивують ненависть та агресію, яка вже дійшла апогею, а в Україні всі злі і нетерпимі. Як кажуть, з хворої голови — на здорову.