«Вирок Пермякову — вирок Росії», або «ВалераНаш»
Найвідданіші пропутінські активісти, фанати російського президента, публічно стали на агресивний захист російського військовослужбовця 102-ї військової бази, що базується у вірменському місті Гюмрі, Валерія Пермякова, який дезертирував із частини і холоднокровно розстріляв місцеву родину Аветисянів.
Шість людей померли у своєму домі від куль автомата Калашникова, з якого безжалісно стріляв Пермяков. Коли в нього закінчились кулі, він добивав свої жертви штиком. Не пожалів нелюд і малих дітей. Дворічна дитина померла у своєму ліжку. Піврічний малюк, якого, власне, він проколов штиком, був тяжко поранений, але лікарі не змогли врятувати йому життя.
Садистський злочин російського солдата шокував Вірменію.
Валерія Пермякова затримали протягом доби після вчинення вбивства під час спроби перетнути кордон, і зараз він перебуває на території російської військової бази, а значить, під юрисдикцією Росії.
Цей факт обурив місцевих мешканців. Вони зрозуміли, що російська сторона не має наміру передавати свого солдата вірменським правоохоронним органам. Як наслідок, Вірменією прокотилася небачена хвиля протестів. Розлючені люди вимагали видати російського солдата-вбивцю вірменській стороні, щоб його покарали у Вірменії. І це не лише емоційна вимога вірмен. Річ у тім, що, згідно з угодою між РФ і Вірменією про дислокацію російської військової бази у Вірменії, закріплено, що розслідування справ про злочини, не спрямовані проти РФ і вчинені за межами території військової частини, проводять правоохоронні органи Вірменії відповідно до законів республіки. Але російські військові зачепились за певний юридичний казус, мовляв, Пермяков здійснив кілька злочинів: перед тим, як розстріляти вірменську родину, він дезертирував і вкрав з російської військової частини зброю. А це вже злочини, спрямовані проти РФ. Цей нюанс начебто дає формальні підстави Росії не видавати свого солдата.
Зрозуміло, що Пермякова Росія не видасть. Вкотре спрацював хворобливий комплекс “старшого брата”, який завжди правий. Імперсько-колоніальне мислення приблизно таке: Пермяков, звичайно, вбивця і негідник, але це наш вбивця і негідник. Не випадково путінські фанати завзято взялися захищати честь цього божевільного. В соцмережі створили спеціальну сторінку, де в стилі “кисельовської” пропаганди намагаються відбілити солдата-вбивцю, називають Пермякова “в’язнем сумління” та “переводять стрілки” на ворогів Росії, яким, мовляв, було вигідно вчинити цю провокацію, щоб згорнути російську військову базу у Гюмрі. Отакої! А Валера ледь не жертва хитрих провокаторів і ворогів Росії... Звісно, все це справа рук Держдепу США, а вірменські нацисти, які вийшли на акції протесту, лише маріонетки підступних американців. “Проти Росії іде війна, і наше завдання — стати на її захист. Вирок Пермякову — вирок Росії”, — такі слова можна прочитати на цій сторінці, яка красномовно називається “Антимайдан Вірменія”. Думаю, ще трохи, і вони договоряться до того, що вірменська сім’я “сама винна”, адже саме так вони виправдовували терористів, що розстріляли журналістів французького сатиричного журналу. А Валера Пермяков ще стане національним героєм. Такий собі “ВалераНаш”. А чому ні? Такий розвиток подій цілком лягає у логіку нинішньої путінської Росії.
Путінські патріоти вкотре показали себе у всій красі. Захищаючи “честь” російського солдата, вони відкрито солідаризувалися з вбивцею, а головне, самі прив’язали до цього злочину Росію. Така собі явка з повинною.
І, по-моєму, оця аналогія з Росією, яку вони провели, не випадкова. Вона, як кажуть, за Фрейдом. Божевільний Пермяков (і це окреме питання, що робиться у російських військових частинах, якщо звідти тікають схиблені солдати) справді нагадує Росію, що сказилась. Він — продукт путінської Росії. Він її втілення...
