У Києві Меркель підтримала Україну. І шукала шляхи до миру...

Федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель відвідала Україну 23 серпня — напередодні Дня Незалежності. У такий спосіб лідер найвпливовішої держави Європейського Союзу висловила підтримку Україні, яка, стікаючи кров’ю у боротьбі з підлим агресором, героїчно відстоює свою свободу. Приїзд фрау Меркель до Києва — чіткий сигнал про те, що в цій боротьбі вона однозначно на боці України.

Публічна підтримка Україна — важлива, але не єдина мета візиту Ангели Меркель. Наступного тижня, 26 серпня, Петро Порошенко вирушить до Мінська, — аби зустрітися з представниками ЄС і Митного союзу. У Мінську будуть, зокрема, головний дипломат Євросоюзу Кетрін Ештон і президент Росії Володимир Путін. Формально, тема мінського саміту — Угода про асоціацію між Україною і ЄС... Але чого там обговорювати? Угоду підписано, невдовзі буде ратифіковано, текст документу змінам уже не підлягає... Очевидно, головна мета саміту в столиці Білорусі — спроба нарешті знайти мирний шлях виходу зі збройного конфлікту на Донбасі. Тож і свій київський візит канцлер Німеччини, очевидно, присвятила переговорам про варіанти мирного врегулювання.

На такому врегулюванні Ангелі Меркель дуже залежить. Німеччина — головний “локомотив” Євросоюзу, тож за стан його економіки Берлін відчуває особливу відповідальність. Секторальні санкції, запроваджені проти Росії, “бумерангом” б’ють по ЄС. Дошкуляють і санкції, запроваджені у відповідь Москвою. Вийти з режиму санкцій, бодай у перспективі, ЄС дозволило би припинення війни на сході України... Поза тим, у Німеччині бояться подальшої ескалації локального конфлікту на Донбасі. Аби він раптом не перетворився на глобальний... От і вирішила Меркель виступити у ролі миротворця.

Якщо вже Німеччині потрібен мир на Донбасі, то Україні й поготів! Але — якою ціною? Не треба бути дуже мудрим, аби вгадати, що запропонує на переговорах у Мінську російська сторона. Насамперед — припинення вогню і початок переговорів із “ополченцями”... Україна, очевидно, на такі умови не пристане. Про припинення вогню, причому двостороннє, можна буде говорити тільки після того, як усі російські військові разом зі зброєю і технікою вийдуть назад до Росії. І після того, як російські війська перестануть обстрілювати територію України і відійдуть від українського кордону, повний контроль над яким встановлять наші силовики... Ще одна “червона лінія”, яку не можна переходити, — Крим. Він був, є і повинен залишатися українським... Будемо сподіватися, що межу компромісу, на який готова піти Україна, фрау Меркель уявляє собі досить добре. І що німецький канцлер не використає свій авторитет в Україні для того, аби цю межу трохи посунути.

...А що Путін? Він-то сам готовий хоч до якихось компромісів? Оптимісти кажуть, що секторальні санкції вже працюють. Ще й ціна на нафту падає, тож Путін, хоч і не хоче, але мусить шукати якийсь шлях із того тупика, в який сам себе загнав... Песимісти ж не вірять, що Путін піде бодай на якісь поступки. Бо ж тоді впаде його рейтинг у Росії... Мовляв, якщо й потрібна ця зустріч у Мінську, то тільки для того, аби Захід іще раз переконався: з російським лідером говорити не виходить! І знову посилив свої санкції.