Як водій-хам дитину вигнав з маршрутки. Бо солярки шкода...
Автобус “Сокаль-Червоноград-Львів” з реєстраційним номером “ВС 2273 СХ” — майже порожній. Це був понеділок, 3 лютого, люди у робочі дні їздять менше. Від’їжджали з Червонограда о 16.41. Двері в автобусі відчинила дівчина і запитала, чи є ще сидячі місця. “Та не те що сидячих місць, а й лежачих є повно”, — пожартував водій.
Хто останнім часом їздив у це шахтарське містечко, добре знає, яка там жахлива дорога. Ями на дорогах глибокі і широкі, об’їхати їх неможливо, бо поруч — інші ями.
Пригадую, рік-півтора тому, міжміські автобуси сполученням “Львів-Сокаль” зупинялися лише у Великих Мостах, Червонограді і на кінцевій зупинці у Сокалі. Тепер водії роблять зупинки там, де махне рукою “голосуючий”. Справді, а чого не зупинитися? І пасажирові добре, і водієві непогано. Для того і їздять маршрутки одна за одною, щоб люди не мерзли по зупинках...
В якомусь селі перед Великими Мостами махнула старша пані рукою, водій зупинився. Жінка сказала, що їде до центру і поклала лише гривню. “Чого я маю зупинятися?! А мені тільки дверима гримають і ручку ламають! Чого зупиняєте на таку коротку віддаль!” — почав скандалити водій. Не буду переказувати усього невдоволеного торохкотіння водія, бо не дуже й дослухалася. Тільки подумала: хіба справжній чоловік може стільки обурюватися, що зайвий раз пригальмував і підвіз жінку кількасот метрів? Але це були квіточки, ягідки чекали попереду!
У Великих Мостах зайшли кілька пасажирів, які попросилися до наступного села. Останньою увійшла дівчинка років восьми з ранцем за плечима. Дитина поверталася зі школи і попросила водія, щоб зупинив біля військової частини. Що ж тут почалося! Знервований водій буквально вигнав перелякану дитину з автобуса з криком: “Нехай тебе твій тато возить на машині!”.
Дитина з повними очима сліз вийшла, а я зробила водієві зауваження. Сказала, що це не по-людськи взимку, та ще й у час, коли темніє, вигнати дитину. І тут у водія почався “потік свідомості”. Він кричав, що не для того заправляє солярку за власні гроші, щоб під кожним стовпом зупинятися. І вставати, бідака, змушений о п’ятій ранку, щоб заробити копійку. Кажу: “Але ж причім тут дитина, яку вигнали з автобуса?! Ви ж, мабуть, також маєте дітей і онуків. Якби вашу дитину ось так хтось виставив ?!”. Але водій мене не чув. Він розвернувся до мене і, незважаючи, що попереду погана дорога, продовжував обурюватися. Не реагував на моє зауваження, аби дивився на дорогу, а не на мене. Жінки, які сиділи поруч, казали: “Ото хтось має в хаті...”. Коли я сказала, що обов’язково про цей випадок напишу, водій вигукнув, що можу вже хоч сьогодні писати куди хочу. “Краще би ви написали десь, щоб дороги відремонтували!” — сказав він.
Не впевнена, що на відремонтованій дорозі у вас буде більше людяності і милосердя, пане водій!
Коли ми приїхали на АС-2, я представилася водієві і сказала, що він і його керівництво зможе прочитати про його ганебний вчинок у “Високому Замку”. І водій зм’як. А може, й злякався: бравада випарувала як роса на сонці. Казав, що живе на Сихові і міг би мене підвезти додому. Та я відмовилася. з таким хамом навіть зайвих десять метрів їхати не хочу...
