Команда нашої мрії…

Приємно МАТИ справу з професіоналами. Їх ми бачили у київському суперпоєдинку.


Найперше такими показали себе футболісти у синьо-жовтих футболках. Від відповідальності, яка звалилася п’ятничного вечора на їхні голови, можна було збожеволіти. А вони нітрохи не розкисли, не злякалися іменитого суперника. Своєю сконцентрованістю досягли запланованого результату. Опинилися за півкроку від здійснення мети кожного футболіста — зіграти на чемпіонаті світу. Перемогою над французами змусили говорити про себе футбольну планету. Вся Україна у ніч з п’ятниці на суботу не спала. Приємне було безсоння… Ото буде, якщо наші втруть носа французам ще й у Парижі! За кого тоді вболіватиме на Мундіалі президент УЄФА Мішель Платіні, якщо у Ріо-де-Жанейро не поїде Франк Рібері?

Професором футболу вкотре показав себе наш тренер Михайло Фоменко. Прекрасний гравець був у київському «Динамо» і збірній СРСР! Тримав у руках Кубок кубків, Суперкубок УЄФА. З тренерськими лаврами на початках у нього не склалося. І коли він, очолюючи у ФФУ комітет національних збірних, після хвороби Блохіна ледь на самочинно призначив себе на його місце, мені, каюся, подумалося: яка нескромність! А тепер ми зрозуміли — яка відповідальність! Професіоналізм.

Професіоналом у футболі показав себе колишній тренер збірної, екс-львів’янин Андрій Баль. Даю-чи напередодні інтерв’ю «Високому Замку», точно передбачив хід подій у матчі. Зокрема, сказав, що французи звертатимуть увагу на одних гравців (Коноплянку, Ярмоленка), а свою справу зроблять інші. Так і вийшло. Наші фланговими відтягнули на себе значні сили суперника, давши простір не вельми «незасвіченому» у пресі Зозулі. Мав рацію Андрій Михайлович: темні конячки багато на що спроможні. А ще Баль пророче сказав: усе буде гаразд…

Про інших професіоналів у цьому незабутньому поєдинку. Таким назвав би суддю-турка, який приймав правильні рішення у всіх складних епізодах. А ще — наших телевізійних режисерів, операторів, які вдалими кадрами передавали неповторну енергетику матчу. Символічний сюжетик — француз, який перекотився, як сніп, через рекламний щит, і наш галантний капітан Ротань, який піднімає переможеного. Кадр номер два — перекошене від безсилля обличчя Рібері, якому в’ївся у печінки наш Федецький. Кадр номер три — дівчина на трибунах, яка на очах мільйонів розцвітає від щойно забитого гола. Кадр номер чотири — тріо наших президентів у ложі почесних гостей. Віктор Федорович після нокаутую-чого удару Ярмоленка так втішився, що, вибираючись з радісним криком із тіснуватого крісла, ледь не травмував ліктем Леоніда Кравчука. Цей епізод став лідером переглядів у Youtube, фотожаб і текстових кпинів.

Що не кажіть, футбол — це видовище. Добре, коли його демонструють і доносять до нас професіонали…