Хай би шлях такий вам, пане прем’єре, трафився…
Минулого ТИЖНЯ у мене гостювала рідня з Росії. Від споглядання батьківського краю і зустрічей з близькими людьми набралася незабутніх вражень. Але були у неї й неприємні відкриття.
Досить було нашому автобусу «лягти на курс» за маршрутом Львів — Тернопіль, як відразу за Винниками дорога моя родина вхопилася одночасно за крісла і за серце. Нас трясло як кульками у лототроні, а від пронизливого скреготу по автобусному «животу» закладало вуха. На додачу довелося пережити пилову атаку — захиститися від здійнятої куряви не допомагали і вологі серветки. Після такого тригодинного поневіряння брат з братовою відверто сказали: «Не ображайтеся, але поки не відремонтуєте свої шляхи, до вас більше не подамося. Ми у себе 275 км від Казані до Набережних Човнів проїжджаємо за три години. Тобто за стільки ж часу, скільки долали у вас неповних 90 км. Велике щастя, що їхали до вас поїздом, а не своїм легковим «Шевроле»...
Мої «москалики» як у воду дивилися — неподалік села Куровичів Золочівського району поперек дороги трапилася чиясь «Таврія» з вибитими на ямах кульовими опорами. Про що говорив з цього приводу водій та його пасажирка, чути не було, але з виразу їхніх облич легко читалося, що посилають вони нашу владу та підконтро-льних їй шляховиків значно далі, ніж під три чорти…
Дороги стали національною бідою України. Індикатором плачевних справ у державі. У кожного з нас вранішнє добирання на роботу по таких «танкодромах» і повернення ними додому забирає здоров’я, порушує душевну рівновагу. А глава уряду, не скривившись, «віщає», що у державі вже відремонтовано 95% доріг. Чи не тому він так давно не приїздить до Львова?
Можна відверто брехати нам з вами — звикли, не дивуємося. Але як я маю пояснити такий бардак своїм гостям, які у себе, на Московщині, не раз чули, що в Україні прийшов до влади уряд господарів-реформаторів?
І ще одне — чому через вашу безгосподарність, пане Азаров та іже з вами, я ризикую у найближчий час бути позбавленим радості спілкування з далекою родиною?
