«Під Рудном живе монах: глиба, філософ, унікальний мислитель…»

26 лютого виповнюється 80 років кардиналу Любомиру Гузару, людині, яку зараховують до беззаперечних суспільних авторитетів. Україна має в його особі гідного сина. Українці, до якої конфесії вони не належали б (чи були б атеїстами), можуть по праву пишатися тим, що є сучасниками цього видатного діяча. І не тільки релігійного…


Головна заслуга Любомира Гузара як колишнього керманича Української греко-католицької церкви — довершення організаційної лінії, яку у ХХ столітті започаткували його відомі попередники митрополит Андрей Шептицький і кардинал-патріарх Йосип Сліпий. З інституту, який шукав себе на роздоріжжі різних ідеологем — москвофільства, народовства, полонофільства, латинізації — Шептицький зробив УГКЦ потужною національною силою.

Патріарх Йосип Сліпий довершив цей процес, проголосив ідею Патріархату УГКЦ. Владика Любомир Гузар до ідей своїх попередників додав нові нюанси. При ньому після закінчення періоду заборон і переслідування завершилася структурна розбудова УГКЦ. Саме Любомир Гузар учинив те, про що раніше ніхто не міг і мріяти, — зі Львова, який, здавалося, назавжди залишиться духовним цент-ром українських греко-католиків, переніс осідок УГКЦ до стольного Києва. І тим самим ще вище підніс значення і вагу цієї Церкви! Це велика місія!

Інша особливість, яка вирізняє владику Гузара поміж інших українських ієрархів, — його здатність, бажання мислити по-сучасному, іти в ногу з часом, пропонувати нестандартне бачення того, якою має бути Церква у сучасному суспільстві. Своїми словами і вчинками він розірвав традиційну схему поглядів на єпископа як на адміністратора, у кращому випадку — як доброго богослова. Кардинал Гузар є філософом, мислителем, до певної міри — пророком, який дає і пропонує для віруючих і всього українського суспільства точні і актуальні рецепти самовдосконалення. Відійшовши від керівництва УГКЦ і передавши його в надійні молоді руки, він не пішов на спочинок, а продовжує бути добрим пастирем для всіх нас. Його поради — слушні, вчасні, доброзичливі. Для нашого з вами добра.

Кілька років тому було складено рейтинг релігійних діячів. Закономірно, що у цьому рейтингу Патріарх Філарет (УПЦ Київського патріархату) посів перше місце (отримав більше 30% підтримки), далі йшов Митрополит Володимир (УПЦ Московського патріархату). Глава УГКЦ Любомир Гузар знаходився на третьому місці, але різниця з Володимиром була зовсім незначною. Феномен цього результату у тому, що православні керманичі мають набагато більшу паству, ніж глава УГКЦ. Соціологи свідчать, що греко-католиків в Україні є близько 8 відсотків. Виходить, що рівень підтримки глави УГКЦ виявився майже у чотири рази більшим, ніж чисельність його пастви! Це унікальний факт, коли значення постаті переростає масштаб власної конфесії! Любомир Гузар став знаковою фігурою для України.

Ще один особистісний момент. Після свого довгого перебування на чужині Любомир Гузар добровільно приїхав в Україну — а це теж подвиг, бо не все духовенство, яке все життя прожило за кордоном, прагнуло повертатися на батьківщину, починати все з нуля. Любомир Гузар повернувся у статусі монаха, звичайного священнослужителя (відомо, що у Римі його таємно висвятив Патріарх

Сліпий, але на це не було підтвердження. Лише у 90-х роках апостольська столиця визнала хіротонію, яку здійснив кількадесят років перед тим Йосип Сліпий). Будучи звичайним монахом, Любомир Гузар отримав славу, яка випереджала його організаційний ріст. У Львові говорили: під Рудном живе монах — глиба, філософ, унікальний мислитель. До нього їздили представники львівської інтелігенції, радилися з ним. Тож коли прийшло підтвердження його архієрейських свячень, не було нічого дивного, що за одностайним вибором єпископату УГКЦ він був призначений єпископом-помічником кардинала Мирослава-Івана Любачівського. А згодом, коли після його смерті постало питання виборів очільника Церкви, Любомир Гузар став главою УГКЦ. Альтернативи йому не було. Масштаб цієї постаті переконує у справедливості такого вибору.