«Побудь ще трохи, давай поговоримо…»

Все частіше викидаю зі свого мобільного телефону номери друзів, які померли. Тільки недавно стер ще один запис «Вуйцьо Зеньо» — багато хто у Самборі з поваги називав його саме так.

Це був неординарний чоловік зі своєрідним мисленням, цікавим поглядом на прості речі, глибокою аналітикою… Зрештою, він годився мені у батьки, і я часто брав у нього життєву мудрість, а взамін віддавав щось своє — молодше… Позбиткувалася колись доля над ним, не все було гладко, але залишився щирим, вірним, приятельським, помічним. І от Зеновія Гнатика не стало кілька місяців тому. Шкода. Тільки тепер відчуваю, як його бракує…

Щоразу, як тільки виходили у світ мої публікації у «Високому Замку», я знав, що найперше буде дзвінок від Зеновія Михайловича. Тільки не знав, чи він буде мене хвалити, чи критикувати. Як правило, у нього було більше зауважень, ніж похвальби. Але я завжди був вдячний йому за відвертість. Пригадую, одного разу навіть трішки посварилися. Написав я матеріал під заголовком «Люди діляться на потрібних і непотрібних». Після цього вуйцьо Зеньо особисто прийшов у корпункт «Високого Замку» в Самборі і збештав мене на чім світ стоїть, бо, виявляється, не так поділив людей. Люди діляться на порядних і непорядних…

Вуйцьо Зеньо у багатьох випадках допомагав мені і в редакційній роботі, бо сам історик за фахом. А одного разу, аж тепер мушу зізнатися, пішов я на обман читача. Від головного редактора отримав завдання: обійти в Самборі усі «точки», де торгують самопальним спиртним чи самогоном. Подивитися на власні очі, як це все відбувається, і написати репортаж. Ідея прекрасна, та тільки в Самборі, де я живу і де мене практично усі знають, ходити по самогонних «точках» геть не пасує. Продавці тамтешні теж хитрі — розуміються на покупцях. Сиджу і думаю, як з тієї «халепи» вийти, а тут Зеновій Михайлович у гості зайшов. «Матеріал напишемо завтра, — авторитетно заявив він, — завдання ти виконаєш». Звідки ж мені було знати, що Зеновій Михайлович того ж дня сам замість мене пішов по усіх скритих точках з продажу «бормотухи», а матеріал я уже писав його очима, хоча і від свого імені. На редакційній летучці публікацію похвалили…

Остання наша зустріч відбулася місяців за два до його смерті у нього на невеличкій кухні. Я, як і перед тим, мусив вислухати, не перебиваючи, історії про його болячки, про те, який лікар як лікує, чому такі дорогі медикаменти і як вижити пенсіонерові. Це трохи втомлювало. Справ мирських ми торкалися все менше. Посидівши тоді з годину, я оголосив, що мушу вже йти. Розумію, вуйцьо Зеньо жив сам, бо діти у своїх помешканнях, тому брак спілкування для нього, завжди компанійського, був таким же вражаючим, як і хвороби. «Побудь ще трохи, давай поговоримо, бо мине час, захочеш до мене зайти, а мене вже не буде… От ти підеш, а я залишуся сам». Після того ми більше не бачилися, а мені й справді охота нині зайти у це скромне помешкання, щоб набратися житейської мудрості. Та нема до кого…

А недавно зустрівся з дочкою Зеновія Михайловича, ми пили каву, і Наталя призналася, що єдине, що взяла з помешкання батька, — його «Книгу мудрості». Це склеєні у своєрідний плакат стандартні листочки, на яких великими літерами Зеновій Михайлович виписував здебільшого свої мудрі думки. В одному місці я прочитав: «Люди діляться на потрібних і непотрібних. Р. Іванчук», а поруч інший: «Люди діляться на порядних і непорядних. З.Гнатик». Дочка Наталя призналася, що тільки після батькової смерті збагнула увесь сенс батьківської «Книги мудрості».

А знаєте, навіщо про це пишу? Нам справді доволі часто бракує хвилин на нормальне живе спілкування, ми обмежилися телефонами, ми перестали ходити в гості одне до одного, ми обгородилися невідкладними справами і високими парканами, ми не знаємо, хто і чим живе по сусідству, нам набридає чужа старість з її вічними діагнозами, ми роками не бачимо своїх дальших родичів, зрештою, ми просто не хочемо ні з ким душевно поспілкуватися, вилити свої жалі чи болі, бо згодом та ж відвертість може повернутися проти нас…

…Потім ми, згадуючи слова «Побудь ще трохи, давай поговоримо...», зі сумом будемо викидати з мобільного черговий номер…