Рука, що дає, порожньою не залишиться

Працюючи у медичному відділі газети, часто доводиться бачити людські біди. Особливо страшно, коли вони вражають ні в чому не винних дітей. Аби врятувати кровинку, батьки продають все, що тільки можна, піднімають на ноги знайомих і родичів. Та все одно грошей бракує, тож доводиться звертатися з проханням про допомогу до чужих. Недаремно кажуть, що світ не без добрих людей: до редакції звертаються чимало охочих допомогти.

От тільки цікаво, що переважна більшість із них — не заможні бізнесмени, а ті люди, що змушені складати копійку до копійки.

Нещодавно писала про хворого на ДЦП трирічного Юліанчика. Дитина має шанс стати на ноги, але для цього її потрібно відвезти до відомої лікарні у Ватикані Bambino Gesu (Немовля Ісус). Тільки один курс лікування коштує 35 тис. євро. Сім’я таких грошей не має, тож молоді батьки подавали оголошення, зверталися до небайдужих через газету. Мама хлопчика розповідала, що зголосилися деякі фірми та організації, але переважно гроші передавали небагаті люди та пенсіонери. Серед них чимало таких, які самі пережили подібне лихо.

Коли надрукували історію сільського хлопця Василька, який, катаючись на велосипеді, зламав хребет та ризикує залишитися калікою на все життя, першою до редакції зателефонувала колишня заробітчанка. Жінка казала, що подалася до Італії, аби прогодувати, вивчити дітей та онуків. Перейнялася історією підлітка до сліз. Після неї до мене звернувся інвалід-візочник. Зізнався, що дуже любить нашу газету, але цього року йому забракло коштів на передплату. Попри фінансову скруту, хотів виділити хоч якусь суму на лікування Василька, оскільки не хотів, щоб хлопчина опинився на його місці.

Знайома волонтерка з благодійного фонду розповідала: коли розміщують оголошення з проханням про допомогу хворим на онкологію або іншу страшну недугу, як правило, на рахунок надходить від благодійників по кілька гривень. “Кругленькі” суми жертвують нечасто. Так, “з миру по нитці” нерідко вдається зібрати гроші на порятунок. Відгукуються люди, які самі в ненайкращому фінансовому становищі. А ті, хто міг би пожертвувати значно більше, не поспішають розлучатися з частиною заощаджень...

Мати хворого Юліанчика зізналася, що розміщувати оголошення-прохання про допомогу — складне моральне випробування. Давня знайома відписала їй з докором: мовляв, мої діти теж часто хворіють, але я ні в кого не прошу грошей — самі працюємо. Як їй спало на думку порівнювати важку форму ДЦП зі звичайними дитячими недугами — не знаю. Вочевидь, справді не усвідомлює, що таке батьківське горе, як і те, що заробити захмарні суми та ще й за короткий час у нашій країні — неможливо. Зрештою, ніхто не вимагає, щоб ви допомагали ближньому, але засуджувати того, хто змушений простягати руку, не можна! Недаремно в народі кажуть: від тюрми і від суми не зарікайся. Як би не було добре сьогодні — не факт, що вам нічого не загрожує завтра. Можливо, і вам колись доведеться благати про допомогу — ніхто від цього не застрахований. Моя прабабуся завжди казала: “Рука, що дає, порожньою не залишиться!”. Пережила війни, Голодомор і стверджувала, що цей вислів завжди себе виправдовував.

Останні записи автора