Голосування за спікера вже покаже, хто є ху...

Революційні настрої опозиції, яка погрожувала на знак протесту проти зухвалих фальсифікацій на скандальних округах обнулити списки та відмовитися від участі в роботі новообраної Верховної Ради, наткнулися на жорсткі реалії: влада ще достатньо сильна, а народ ще недостатньо активний. У таких умовах “обнулюватися” і не заходити в парламент без сенсу — цей сценарій лише зажене політичну ситуацію у правову безвихідь і спровокує чергову політичну кризу.


Нагадаю, на “обнуленні” наполягала Юлія Тимошенко, яка на знак протесту проти фальсифікацій на виборах 29 жовтня оголосила безстрокове голодування. Але, схоже, “бютівцям”, які нещодавно відвідали ув’язнену опозиціонерку, вдалося переконати Юлію Володимирівну відступити від радикального сценарію. Наразі виглядає, що опозиція не саботуватиме роботи законодавчого органу, а спробує діяти “мирним” шляхом. Принаймні, як заявили соратники Юлії Тимошенко, вона вказала напрям діяльності опозиційних фракцій у новообраній Раді, визначила 12 законопроектів, прийняття яких слід ініціювати першочергово.

Недовибрана Верховна Рада сьомого скликання у складі 445 народних обранців (у п’яти так званих проблемних округах, радше за все, будуть перевибори) має зібратися на перше засідання 17 грудня. Чого чекати від нового складу парламенту? Якою буде конфігурація парламентської більшості? Чи з’являться новоспечені “тушки”? Як поводитиметься опозиція? Чи надалі демонструватиме єдність? Ці питання зараз найбільше хвилюють політично активних українців. Спробуємо пошукати відповіді.

Особливість новообраного парламенту та принципова відмінність від попереднього у тому, що тепер не потрібно створювати формальну парламентську більшість, так звану коаліцію, яка раніше формувала уряд. Зараз уряд формує президент. Відтак парламенту відводиться суто законотворча роль. Вочевидь, Партія регіонів, яка на сьогодні має 185 багнетів, спробує за допомогою депутатів-самовисуванців та поодиноких представників інших політичних сил створити підконтрольну президентові більшість. Якщо не вдасться, то “підв’яже” завжди зговірливих з владою комуністів, які за кілька урядових портфелів готові хоч з дідьком коаліцію створювати. Але така неформальна більшість буде нестабільною, без чітко окреслених контурів. Звичайно, перші знакові голосування, як-от за спікера, за імпічмент президенту чи за відміну “мовного закону” Ківалова-Колесніченка (опозиція обіцяє винести його на голосування одним з перших) покажуть, хто є ху, тобто окреслять реальний розклад сил. Але на кожен помах руки Чечетова будуть покірно реагувати лише “олов’яні солдатики” фракції Партії регіонів. З іншими тимчасовими союзниками владі доведеться домовлятися під кожне конкретне голосування. І це значно ускладнюватиме їй життя. Адже щоразу доведеться торгуватися, а значить, враховувати інтереси інших політичних груп.

Чи змінить це на краще якість парламенту? Думаю, так. Парламент перестане виконувати функцію формального органу зі штампування потрібних законів по дзвінку з Адміністрації президента та диригування Чечетова. До того ж з наближенням президентських виборів (2015 рік) конфігурація нестійкої парламентської більшості буде трансформуватися. І не на користь нині чинного президента, адже усі тверезомислячі політики розуміють, що у Віктора Федоровича дуже мало шансів виграти ці вибори. Тому більшість буде перетікати під нового фаворита. Хто ним буде? Це питання до опозиції, ключове завдання якої не пересваритися і не втратити динаміку росту симпатій виборців. А для цього вона має бути, з одного боку, непримиренною щодо будь-яких антидержавних та антидемократичних проявів провладних сил, та жодним чином не деструктивною та хаотичною. Опозиція має показати суспільству чітку альтернативу нині чинному режиму. Пікетування, блокування, бійки мають бути застосовані як крайні засоби боротьби лише в разі, коли влада нахабнітиме аж за край...