«Бабло» таки перемагає...
Шокуючою, як на мене, є соціологія щодо одного з мажоритарних округів Львівщини. Майже 50 відсотків виборців цього округу готові власноруч делегувати до Верховної Ради людину, яка свого часу входила до найближчого оточення колишнього керівника Адміністрації президента Кучми Віктора Медведчука.
Невже наші люди мають таку коротку пам’ять? Невже забули ті страхітливі часи, коли клан братів Медведчуків, до якого входив і нинішній кандидат у депутати, влаштував в Україні, і зокрема на Львівщині, справжній терор? Будь-яка відкрита опозиційна діяльність, будь-які прояви незгоди з діями тодішньої влади душилися у зародку. Бюджетників та залежних від влади бізнесменів безцеремонно примушували вступати у провладну СДПУ(О), а хто пручався — наривався на серйозні неприємності, бо в руках тодішніх есдеків була уся репресивна державна машина — від міліції до податкової. Власне податкова, в якій певний час на керівній посаді працював і теперішній кандидат-“благодійник”, перетворилася на інструмент нечуваного тиску та шантажу на місцевий бізнес. Якщо бізнес не йшов на “співпрацю” з владою, йому створювали нестерпні умови — податкова “малювала” мільйонні надумані штрафи, а для особливо незговірливих влаштовувала “маски-шоу”, порушувала кримінальні справи, або ж “тупо”, по-бандитськи, відбирала надто привабливі та прибуткові об’єкти.
Так, як свого часу нахабно і цинічно діяла всемогутня (як їм здавалося) СДПУ(О), нині навіть Партія регіонів не наважується чинити. А може, “регіонали” просто добре запам’ятали, чим все це безчинство закінчилось? Закінчилось воно цілком логічно — народним бунтом, Помаранчевою революцією. Богу дякувати, мирною, безкровною, бо, за великим рахунком, есдеки так допекли народу, що дивуюсь, як їх на дрібні шматочки не розірвали. Недаремно найбільш одіозні з них повтікали під час революції хто у Швейцарію, хто у Монако. Одне слово, від “вдячного” люду подалі... Але швидко оговталися, відбулися переляком, і за кілька місяців вже почали адаптовуватися до нових політичних реалій...
Такі діячі звикли, що все і всіх можна купити і від всього відкупитися. Колись вони купували собі хлібні посади, сьогодні купують собі мандат депутата Верховної Ради.
Українці, зокрема галичани, часто нарікають на політиків, особливо за те, що продаються, зраджують, стають “тушками”... А оці майже п’ятдесят відсотків виборців колишнього есдека хіба не “тушки”? Зрештою, кого “тушки” можуть обрати? Лише “тушку”, тільки більшого масштабу — парламентського. Хіба такі виборці не є зрадниками Помаранчевої революції? Яка, власне, і стала наслідком бурхливої антинародної діяльності тодішньої кучмівської влади та її підручних. Майже сто відсотків галичан тоді підтримали Помаранчеву революцію! Звідки сьогодні береться п’ятдесят відсотків виборців за того, проти кого тоді народ повстав?! Голосуючи за цього кандидата, народ не просто зраджує насамперед самого себе, свої моральні та політичні принципи, свої ідеали і майбутнє своїх дітей. Народ сам собі плює в обличчя, сам об себе витирає ноги.
Що прикметно, та ж соціологія показує, що в бюлетені, де будуть політичні партії, ті ж майже п’ятдесят відсотків готові проголосувати за опозицію — ВО “Батьківщина”. Тобто тут — по совісті, чи, радше, з чистою совістю, а, обираючи мажоритарника, вже керуються іншими, більш приземленими цінностями... Ось така у людей роздвоєність особистості... А кандидат-“благодійник”, який гуртом і вроздріб купує собі прихильність виборця, лише вкотре самовдоволено переконується у правильності та живучості свого життєвого принципу — все в житті купується і продається, тільки треба знати, у кого яка ціна. “Бабло” таки перемагає добро!
Ситуація у цьому окрузі (і, на жаль, не тільки в цьому) — це вирок нам. Невже наш ментальний “хрунізм” непереможний? Невже ми такі голодні, що продаємося за пайок? Нічого ані новітня, ані давніша історія нас не вчить? Колись галичани не спромоглися обрати ані до Галицького сейму, ані до Віденського парламенту свого пророка Івана Франка, натомість голосували за польських панів.
