Заметіль почуттів
Восени у Львові збирають врожаї не лише запашних овочів-фруктів, а й книг. Придбані нещодавно новинки на Форумі видавців «Олюднені» Христини Лукащук та «Заметіль» Анни Хоми справляють особливе враження. Зрештою, як і їхні авторки.
«Література не для всіх», — такий відгук чує щоразу на свою прозу ця письменниця. Але від того не потерпає. Її книги розлітаються як гарячі пиріжки. А цьогоріч Христина Лукащук, отримавши відзнаку на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» за найкращий еротичний твір, підписала угоду чи не з найпотужнішим видавництвом в Україні. Отже, її книги, може, й не для всіх, але для багатьох.
— Для мене процес написання — своєрідна психотерапія, — говорить Христина. — Мені не потрібно скандалити чи бити з обуренням посуд, просто скеровую емоції в інше, конструктивне русло. І виходять дуже відверті речі. Звичайно, це може прийняти не кожен. Одного разу спробувала написати майже без еротики, для своєї доньки-підлітка, намагаючись вкласти у книгу все, що турбує і цікавить молоду особу: перше кохання, пошук свого «я», прикрі непорозуміння із зовнішнім світом. Загорнула усе це в безсмертну історію творчості Марії Примаченко. Вийшла повість «Олюднені»…
Писати про інтимні речі може тільки дуже смілива жінка. І з роками вона не розчаровується у тому, що створила, на противагу іншим авторам. Хоча казуси трапляються, і її часто ототожнюють з надуманим образом куртизанки.
— Буває всяке, — сміється, — я вже звикла. Але це лише підтверджує те, що написане, — переконливе і зачіпає. А це — головне.
Твір Анни Хоми «Заметіль» торував собі шлях до читача кілька довгих років. Лауреатка «Коронації слова» впала у депресивний стан, не отримавши одразу після відзнаки відповідної пропозиції на публікацію роману. Зневірилася у собі і вирішила покінчити з письменництвом.
— Я не розуміла, у чому причина байдужості видавців до мене, — говорить Анна. — Адже вони визнали мій твір одним з найкращих. Тоді ще не знала, що не всім відзначеним щастить бути надрукованими. Але пропозиція нового молодіжного видавництва у Львові стимулювала мене до дії. Мої герої ожили на сторінках паперового видання, і я дуже тішуся, що можу розповісти реальну історію, яка народилася, коли я стала свідком надзвичайної події: дівчина вистрибнула з вікна восьмого поверху і залишилася живою. Це книга про двох молодих людей, які закохалися ще підлітками, про те, як вони долали перешкоди, що ставали у них на шляху, такі перешкоди, які багатьом здалися б нездоланними. Можна сказати, що це психологічний трилер про сучасних Ромео і Джульєтту. Коли цей роман прочитала одна з моїх подруг, то з подивом запитала: «А це точно написала ти?».
