Як самозванці «косять» під опозицію....

Це може здатися парадоксом: в країні, де на опозицію йдуть гоніння, а лідери сидять у в’язниці, на виборах майже усі кандидати, які прямо не прив’язані до Партії регіонів, воліють позиціонувати себе як полум’яні опозиціонери. І байдуже, що ці псевдоопозиціонери ще вчора (а дехто і досі) обіймали хлібні державні посади чи перебували в лавах політичних партій, які є сателітами Партії регіонів.

Пояснення цього парадоксу дуже просте — нелюбов народу до влади. Виборець, особливо у Західній та Центральній Україні, симпатизує упослідженій опозиції і пов’язує з нею надії на зміни. Соціологія показує, що кандидат в депутати на мажоритарному окрузі від об’єднаної опозиції має фору перед конкурентами в 20-30 відсотків. Ці відсотки муляють око та не дають спокійно спати тим кандидатам, які не отримали бренду об’єднаної опозиції. За такі відсотки дехто готовий маму рідну продати!

Нагадаю, напередодні виборів до Верховної Ради найбільші опозиційні сили — ВО “Батьківщина”, “Фронт Змін” та ще шість партій національно-демократичного спрямування об’єдналися. В пропорційній частині виборів вони створили єдиний список під егідою ВО “Батьківщина” (блоки новим виборчим законом заборонені), а в усіх 225-ти мажоритарних округах висунули узгодженого кандидата, якого також погодили з ВО “Свобода”. За великим рахунком, сталося те, у що мало хто зі скептиків вірив і що, як на мене, ще не до кінця оцінило та усвідомило суспільство: найрейтинговіші опозиційні партії домовилися висувати на округ лише одного кандидата, аби не було взаємопоборювання та розмивання опозиційного електорату. Відтак на 190 округів висунуто кандидатів від восьми партій, які балолтуються під брендом ВО “Батьківщина”, а в 35 округів своїх представників делегувало ВО “Свобода”. Здавалось би, все ясно як Божий день, виборець має чіткий орієнтир: якщо він підтримує опозицію, то на своєму мажоритарному окрузі має єдиного узгодженого кандидата. Але не так сталося як гадалося. У середовищі опозиційних сил охочих бути отим єдиним було в рази більше, ніж округів. Закономірно, з’явилися невдоволені, які не знайшли в собі сили приборкати амбіції. Всупереч рішенню своїх партій вони таки виставили свої кандидатури і тепер балотуються як самовисуванці. І тут починається найцікавіше. Оскільки бренду об’єднаної опозиції вони позбавлені, а це автоматично послаблює їхні шанси на перемогу, вони намагаються різними обманними шляхами примазатися до опозиції. Клянуться (дехто на Біблії), що в разі перемоги увійдуть в опозиційну більшість (чи меншість). Або виготовляють свою агітаційну продукцію з використанням символіки “Батьківщини” чи “Свободи”, тим самим збиваючи виборця з пантелику. Чим, зрозуміло, послаблюють єдиного кандидата. Тобто, по суті, борються саме з ним, бо розраховують на голоси опозиційного виборця. Кандидат від влади чи прихований кандидат від влади (теж зазвичай самовисуванець) опиняється у комфортних умовах: з ним ніхто не бореться, бо кандидат від опозиції і самозванець, який “косить” під опозиціонера, зайняті з’ясуванням стосунків. По суті, кандидат від об’єднаної опозиції бореться на два фронти: з владою, яка застосовує проти нього адмінресурс, і з горе-соратниками.

Такі недобросовісні кандидати-самовисуванці є на кожному окрузі. Але, мабуть, один з найяскравіших прикладів — Дрогобицький виборчий округ. Узгодженим кандидатом від ВО “Батьківщина” та ВО “Свобода” там іде Роман Ілик. Але це не завадило Михайлові Задорожному висунути свою кандидатуру. Пан Задорожний має багату політичну біографію. Свого часу побував в СДПУ (о) Медведчука, після перемоги “помаранчевих” вступив у “Батьківщину”. Коли “Батьківщину”почали переслідувати (партії не дозволили брати участі у місцевих виборах в 2010 році), а ВО “Свобода” на Львівщині мала пік популярності, пан Задорожний балотувався у Львівську обласну раду під брендом “Свободи”. Вочевидь, сподівався отримати партійний дах і на парламентських виборах, але не склалося. Згідно з домовленостями, на Дрогобицькому окрузі інтереси опозиції визначено представляти кандидату від “Батьківщини”. Але Задорожного це не зупинило — він все одно несанкціоновано висунув свою кандидатуру всупереч рішенню “Свободи”. Більше того, увесь Дрогобицький округ обклеєний рекламною продукцією, де пан Задорожний використовує символіку “Свободи” та об’єднаної опозиції. На одному плакаті пише: “Михайло Задорожний іде заради СВОБОДИ БАТЬКІВЩИНИ!”. Слово “Батьківщина” стилізоване в біло червоних кольорах.

Лідер “Свободи” Олег Тягнибок на одній із прес-конференцій на запитання журналістів, як партія каратиме недисциплінованих самовисуванців, як-от Канака, що висунувся у Перемишлянському окрузі, та Задорожний у Дрогобицькому, жорстко відповів: “Ці люди будуть оголошені зрадниками. Їх виключать з партії”. Пан Задорожний не є членом партії, тож виключення йому не загрожує. Але він досі є членом фракції “Свободи” у Львівській обласній раді, крім того, за квотою “Свободи” очолив депутатську комісію. І наразі жодних санкцій з боку керівництва партії щодо нього не застосовано. Можливо, не всі функціонери “Свободи” прислухаються до слів свого лідера?... Можливо, дехто грає у подвійну гру? Мовляв, своя сорочка ближча до тіла. Але де гарантія, що політик, який вже не раз порушував домовленості, не зробить цього знову?

Чи розуміють оці самовисуванці у вишиванках, на чию користь працюють? Чудово розуміють. Але амбіції та образа не дозволяють їм наступити на горло власній пісні. Звичайно, в глибині душі кожен сподівається на перемогу, і навіть якщо сам програє, але програє й кандидат від об’єднаної опозиції, а переможе хтось третій, то для ображених самовисуванців це буде прийнятний варіант, бо матимуть особисту сатисфакцію.