Чому Дональд Трамп так наполегливо добивається поразки України?

Для переважної більшості українців ці вибори президента США представляють інтерес лише з точки зору, що президентські вибори проходять у дружній нам країні, у нашого відданого союзника, з яким у нас збігаються інтереси, що безпосередньо пов’язані з перемогою у тяжкій і кровопролитній війні з путіним.

Для нас, українців, вже давно стало очевидним, що без ефективної і достатньої допомоги західних країн, особливо США, нам самотужки перемогти путіна буде надзвичайно важко.

Підтвердженням цьому якраз і є вкрай шкідлива для долі України діяльність Дональда Трампа з організації блокування багатомільярдної допомоги, яку за поданням президента Джо Байдена, повинен ухвалити Конгрес США. Але вже тривалий час не ухвалює. І взагалі перетворив пакет допомоги України, Ізраїлю і Тайваню не просто в політико-юридичний фарс, а в трагедію.

Відсутність фінансування американської допомоги зразу ж дуже негативно позначилось на результатах на фронтах українсько-російської війни. Поки частина республіканської більшості у Палаті представників продовжує політичні інтриги, пов’язані з передвиборними інтересами Дональда Трампа, на фронтах війни гинуть кращі українські герої, які ціною свого життя стримують агресора на східних кордонах НАТО. Багато українців не можуть зрозуміти такі відверто пропутінські, а фактично антиамериканські дії Дональда Трампа і частини, контрольованої ним Конгресу США. Можна з високою ймовірністю припустити, що це — свідомі дії Дональда Трампа, який максимально ефективно виконує усі доручення путіна.
Головна їх мета полягає у:

1. дестабілізації ситуації в США, розвалу єдності США з європейськими партнерами, на чому була побудована уся зовнішньополітична доктрина США після Другої світової війни, руйнування НАТО, як головного оплоту демократії і безпеки у світі і знищення європейської єдності в боротьбі з путіним;
2. дії, пов’язані з максимальним забезпеченням інтересів американського народу, який фокусується у цій абревіатурі MAGA — Make America Great Again (англ. — «Зробімо Америку великою знову»). Крім того, виникає і відверте здивування від того, що Дональд Трамп, не наділений жодними владними повноваженнями, фактично підпорядкував собі Конгрес через спікера Джонсона.

Ще в 2016 році, коли Дональда Трампа вперше обирали президентом США, вже тоді була величезна інформаційна кампанія, пов’язана з припущенням того, що Дональд Трамп є агентом путіна.

Було цікавим висловлювання, яке зробив в процесі передвиборної компанії американський оглядач Франклін Фоер, і написав на сайті Slate наступне: «Якби російський президент міг придумати кандидата, який би підривав американські інтереси і служив його власним, то він був би дуже схожий на Дональда Трампа. У володимира путіна є план знищення Заходу, і він дуже схожий на Дональда Трампа». Мені видається, що ця дефініція підходить і на даний час.

Багато хто у світі абсолютно обґрунтовано вважає, що вибори президента США через постать Дональда Трампа вже давно вийшли за межі внутрішніх інтересів США.

Багато хто думає, що Дональд Трамп впевнено веде американський народ, а разом з ним і увесь світ до геополітичної трагедії.

Про блокування допомоги для України пише у статті для The Atlantic постійна авторка цього журналу, відома журналістка і публіцистка Енн Епплбаум, старший науковий співробітник Агорського інституту при Школі перспективних міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса та лауреатка Пулітцерівської премії 2004 року.

У своєму аналітичному матеріалі вона пише про «безпрецедентні обставини», які склалися в США: «Дональд Трамп, який не є президентом, використовує меншість республіканців, щоб заблокувати допомогу Україні, підірвати зовнішню політику чинного президента та послабити американську владу і довіру до США». (Цитую за матеріалом, який був розміщений на НВ 01.03.)

Енн Епплбаум нагадує про показові «симптоми» цієї ситуації:

• минуло майже пів року відтоді, як Білий дім звернувся до Конгресу з проханням про новий пакет американської допомоги Україні: її досі не ухвалено, а щонайменше три законодавчі спроби забезпечити зброю, боєприпаси та підтримку української армії зазнали невдачі;
• Кевін Маккарті, колишній спікер Палати представників, мав би забезпечити голосування за цей пакет, але під час спроб організувати цей процес він втратив посаду;
• демократи і республіканці в Сенаті США дійшли попереднього компромісу в питанні захисту кордону (включно із заходами, що, на думку прикордонників, були терміново необхідними), який мав би бути проголосований разом із допомогою Україні - однак зрештою республіканці в Сенаті, які спочатку підтримали ці зусилля, раптово передумали й заблокували закон;
• нарешті, тепер у підвішеному стані опинився вже проголосований Сенатом альтернативний законопроєкт, що включає допомогу Україні, Тайваню, Ізраїлю та мирним жителям Гази: спікер Палати представників Майк Джонсон відправив її у двотижневу відпустку і докладає всіх зусиль проти прийняття законопроєкту, хоча його, найімовірніше, була б готова підтримати більшість законодавців.

«Можливо, екстраординарний характер поточного моменту важко побачити зсередини США», — зауважує Е. Епплбаум, яка є дружиною голови МЗС Польщі Радослава Сікорського.

«Але зовні — у Варшаві, де я живу частину свого часу; у Мюнхені, де я на початку лютого відвідала велику щорічну безпекову конференцію; у Лондоні, Берліні та інших союзних столицях — ніхто не сумнівається, що ці обставини є безпрецедентними».

Енн Епплбаум ділиться деталями кількох кулуарних розмов останніх тижнів. Вона згадує, як незадовго до провалу «компромісного» прикордонного проєкту у Сенаті США зустріла у Вашингтоні високопосадовця ЄС. Той запитав журналістку, чи усвідомлюють республіканці Конгресу США, що перемога Росії в Україні дискредитує Америку, послаблює американські альянси в Європі та Азії, заохочує Китай, Іран і збільшує ймовірність вторгнення в Південну Корею чи Тайвань.

«Хіба вони не розуміють?» — передає журналістка запитання європейського політика. «Так, відповіла я йому, вони розуміють. Сам Джонсон у лютому 2022 року заявляв, що неспроможність відповісти на російське вторгнення в Україну „посилює інших диктаторів, інших терористів і тиранів у всьому світі […], бо якщо вони бачать Америку як слабку або нездатну діяти рішуче, це заохочує до агресії багатьма різними шляхами“.
Але зараз спікер настільки наляканий Трампом, що йому вже байдуже, — додає Епплбаум. — Або, можливо, він настільки боїться втратити своє місце, що не може дозволити собі потурбуватися про це [ухвалення допомоги для України]».

Журналістка зауважує, що відтоді мала ще низку подібних розмов «з багатьма іншими європейцями, у Мюнхені та в інших місцях», а також з багатьма американцями. «Вони розуміють, що республіканська меншість блокує ці гроші від імені Трампа. Вони спостерігали, як спочатку Маккарті, а потім і Джонсон літали [в резиденцію Трампа] в Мар-а-Лаго, щоб отримати інструкції. Вони знають, що сенатор Ліндсі Грем, видатна постать Мюнхенської безпекової конференції протягом багатьох десятиліть, цього року раптово відмовився від участі після розмови з Трампом. Вони бачать, як Дональд Трамп-молодший постійно атакує законодавців, які голосують за допомогу Україні, пропонуючи їм виходити на праймериз. Син експрезидента також заявив, що США повинні „позбавити грошей“ українців, оскільки, мовляв „це єдиний спосіб змусити їх сісти за стіл переговорів“. Іншими словами, це єдиний шлях до поразки України», — підсумовує Е. Епплбаум ознаки прямого впливу Трампа на його однопартійців.

Журналістка додає, що «багато хто також розуміє, що Трамп не так зацікавлений у розв’язанні проблеми кордону, як у завданні шкоди Україні». Адже він, як і всі, має знати, що ЗСУ бракує боєприпасів і що нині ніхто, окрім США, не може допомогти Україні, зауважує Енн Епплбаум.
«І все ж Трамп хоче, щоб Конгрес заблокував цю допомогу. Чому? Це та частина, яку ніхто не розуміє. На відміну від його сина, Трамп рідко говорить про Україну, оскільки його позиція не є популярною. Більшість американців не хочуть перемоги росії», — наголошує авторка статті.

Намагаючись проаналізувати мотиви Трампа, Е. Епплбаум зауважує, що їх часто називають «ізоляціоністськими», однак журналістка вважає таке визначення не зовсім коректним. За її словами, в минулому ізоляціоністами у США вважали таких людей, як сенатор Роберт Тафт, син американського президента. Тафт, відданий член Республіканської партії, виступав проти участі США у Другій світовій війні, тому що, як він одного разу сказав, «надмірно амбітна зовнішня політика» може «знищити наші армії та виявитися реальною загрозою свободі народу Сполучених Штатів». Однак, наголошує Е. Епплбаум, Трампа не хвилює доля американських солдатів, яких він вже зневажливо називав «suckers» та «losers» [можна перекласти як «л*хи» та «невдахи"].

"Я також не можу уявити, що Трампа аж так сильно турбує «свобода американського народу», враховуючи, що він одного разу вже намагався зруйнувати американську виборчу систему і цілком може зробити це знову", — наголошує Е.Епплбаум.

Натомість журналістка робить такі висновки щодо ймовірної мотивації Дональда Трампа у перешкоджанні допомозі для України:

• Трамп і люди навколо нього не є ізоляціоністами в традиційному розумінні цього слова.
• На відміну від ізоляціоністів, які прагнуть скоротити зв’язки США зі світом, Трамп хоче продовжувати глобальну співпрацю, але на інших, власних умовах. Недарма він неодноразово заявляв, що прагне укласти «угоду» з російським диктатором Володимиром Путіним. «Можливо, він має на увазі ось що: якщо Україну розділять або якщо Україна програє війну, тоді Трамп може скористатися ситуацією заради власної вигоди. Можливо, припускають деякі, Трамп хоче повернути Росію на міжнародні нафтові ринки й отримати щось натомість», — пише Е.Епплбаум.
• Утім, усі попередні пояснення можуть бути надто складними: можливо, Трамп просто хоче завдати шкоди президенту США Джо Байдену, або він думає, що Путін допоможе йому виграти вибори 2024 року. У 2016 році російська хакерська атака на інформаційну систему Національного комітету Демократичної партії була дуже вигідна для Трампа в 2016 році; тож можливо, що це може статися знову, йдеться у статті.
• Де-факто Трамп уже поводиться як автократи, якими він захоплюється, наслідуючи політичний курс, який глибоко послаблює Сполучені Штати.
• При цьому найгірші наслідки такої політики — від втрати світової ролі США як гаранта безпеки для Європи і демократичного світу до епохи, коли інші країни почнуть шукати угод з Росією і Китаєм та «ядерних щитів» в авторитарних країнах — можуть статися навіть за умови, якщо Трамп не виграє вибори у США.
• «Прямо зараз, навіть якщо Трамп ніколи не повернеться в Білий дім, він уже диктує зовнішню політику США, формуючи сприйняття Америки у світі. Навіть якщо фінансування України зрештою буде затверджено, шкода, яку він завдав усій системі американських відносин, є реальною», — підсумовує Е.Епплбаум.

Таким чином, тепер вже стає абсолютно зрозумілим, що уся та багатомісячна пустопорожня риторика Дональда Трампа про необхідність врахування інтересів американського народу, перш ніж надавати допомогу іншим країнам, була відволікаючим маневром, а насправді блокада допомоги США Україні у війні з путіним, була головним змістом діяльності частини республіканської більшості у Конгресі. Тобто, з самого початку ця його діяльність була направлена на те, щоб усіма демократичними засобами заблокувати у Конгресі США допомогу Україні як головний фактор позитивних наслідків для путіна у війні з Україною.

А в той час, коли Дональд Трамп намагається максимально бути корисний для путіна, і відновлення усіх зв’язків з Росією є стратегічною лінією його поведінки у разі обрання 47 президентом США, путін продовжує вважати США — головним ворогом росії. Більше того, в недавньому посланні, з яким звернувся до федеральних зборів росії, путін прямо погрожував західним країнам ядерною зброєю.

«Вони повинні врешті-решт розуміти, що у нас теж є зброя… яка може вражати цілі на їхній території», — сказав путін під час послання Федеральним зборам у четвер, 29 лютого.

За його словами, стратегічні ядерні сили РФ перебувають у стані повної готовності. Тут потрібно звернути увагу на те, що ці погрози застосування ядерної зброї були адресовані не Україні, а Заходу, і перш за все США, оскільки путін однозначно пригрозив США, вказавши на ядерні сили стратегічного характеру, тобто ті, які можуть вразити територію США, і що вони знаходяться в бойовому стані.

Крім того, привертає до себе увагу і ще один матеріал Сергія Караганова.

Колись надзвичайно наближеного до кремля політичного пропагандиста, який в недавньому матеріалі знову наголосив, що «російська політика повинна голосно випливати з того, що НАТО — ворожий блок, який довів агресивність своєї минулої політики і де-факто проти російської війни. Тому будь-які, в тому числі превентивні ядерні удари по ньому морально і політично виправдані. Перш за все це стосується країн, які активно беруть участь у підтримці київської влади. Старі і особливо нові члени альянсу повинні зрозуміти, що після входу в блок їх безпека кардинально ослабла, а компрадорські правлячі еліти поставили їх на грань життя і смерті. Уже не раз писав, що, якщо росія нанесе превентивний удар по будь-якій країні НАТО, відповідь зі сторони США не настане, якщо в Білому домі і Пентагоні не сидять безумці, які ненавидять свою країну і готові знищити Вашингтон, Хьюстон, Чикаго або Лос-Анджелес ради захисту Познані, Франкфурта, Бухареста або Гельсінкі. російська політика застосування ядерної зброї повинна, з моєї точки зору, підтримувати загрозливий удар відплати і масштабне застосування проти росії або її союзників біологічної або кіберзброї. Гонка озброєння в цій області, яку ведуть США та деякі їх сателіти, повинна бути перекрита. Пора завершити нав’язану Заходу перепалку про можливості використання „тактичного ядерного озброєння“. Його застосування теоретично передбачалося в роки минулої холодної війни».

Тобто, зараз головним аргументом російської політики повинні бути стратегічні ядерні сили. Таким чином, за логікою цього пропагандиста, у разі нанесення путіним ядерного удару великої потужності по одному із союзників України в Європі, це не повинно бути підставою для потужного удару США по центрах прийняття рішень рф, тобто фактично виконання своїх зобов’язань як члена НАТО. Мабуть, Караганов припускає, що у цьому разі, США можуть утриматись від удару відплати.

Якщо проаналізувати усе, що говорить і як діє Дональд Трамп, то можна передбачити, що удар рф по європейських союзниках США по НАТО не буде підставою для виконання США своїх зобов’язань, як союзника і члена НАТО, у разі якщо Дональд Трамп знову стане президентом США.
Дивна якась ситуація виникає у Дональда Трампа, який бачить найбільшу свою перспективу як президента США у відновленні дружніх зв’язків з росією і путіним, а росія і путін бачать США своїм головним ворогом, на який націлена уся потуга російського ядерного стратегічного озброєння.