Відстрілялися…

Чи знаєте ви що таке турнікет? А як його накладати, щоб зупинити кровотечу? Чи вмієте робити масаж серця, чи штучне дихання? А як давно ви стріляли у тирі? Чи взагалі тримали зброю у руках?

Ми, мирні жителі глибокого тилу, війну майже не відчуваємо, тому не дуже переймаємося тим, що не вміємо робити елементарні речі, які в разі форс-мажору врятують людське життя! Втім, і на мирні міста прилітають ворожі ракети. Тому усі українці повинні мати елементарні навички тактичної медицини та вміти тримати в руках зброю. Тим паче, як бачимо, війна може бути надовго. І ніхто не знає коли, де і як вона тебе застане… Тож, чи готові ми, жителі тилу, в разі прямої загрози з боку агресора дати собі раду?

Дивно, що таке питання ставимо на другому році війни, але, як кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Тож, «Високого Замку» своїм дружнім колективам вчилися стріляти та пройшли курс тактичної медицини!

Вчили нас фахівці Львівського військового ліцею їм. Героїв Крут, де є, зокрема, суперсучасний тир.

… Я не тримала зброю в руках з часу середньої школи. У нашій школі був тир і я там часто стріляла. Стріляла влучно. Навіть брала участь у якихось змаганнях зі стрільби. Але з того часу минуло дуже багато років… Та, як виявилось, навички збереглися.

Перший вистріл — у девʼятку, а потім чотири десятки. До речі, майже всі наші дівчата і хлопці влучали у десятку! Інструктори були приємно вражені!

На практичній лекції з тактичної медицини нам спочатку розповіли про міни, показали, як вони виглядають і як зазвичай ворог їх маскує. Як кажуть військові, 50 відсотків наших втрат на фронті саме від таких мін.

А потім нас вчили накладати турнікет та робити масаж серця… Такі навички потрібні і в мирному життя, коли, наприклад, сталася аварія тощо.

Після практичних занять начальник ліцею Юрій Гусар запросив нас на обід в їдальню закладу. Що вам сказати?! Не у всіх ресторанах так смачно! І така затишна атмосфера. При цьому хлопців тут годують пʼять разів на день.

На обід якраз прийшли ліцеїсти, тож ми ще змогли коротенько з ними поспілкуватися! Хлопці дуже виховані, дисципліновані. Начальник запитує ліцеїстів, що вишикувались у чергу до роздачі страв, які оцінки сьогодні отримали на уроках? Один каже — 10 балів з літератури, інший — 12 з історії. А поруч з ним хлопець уточнює: «Та він 12 кожен крок отримує з історії!».

Після обіду Юрій Гусар робить нам екскурсію ліцеєм.

Я тут не вперше. Була, коли він щойно очолив заклад, і бачила яку руїну отримав у спадок від попереднього начальника: зі смердючими туалетами без дверей, іржавими допотопними спортивними снарядами, гнилою підлогою в спортзалі, занедбаною їдальнею, де в зупі плавали опариші. Кому цікаво, в якому стані пан Гусар отримав заклад, можете почитати. Зараз ліцей виглядає як цілком європейський військовий заклад освіти. Все нове, сучасне — від навчальних класів, кімнат, де живуть ліцеїсти, до вже згаданої їдальні, спортзалу, тиру, тренажерних залів і навіть каплиці…

Та найбільше вражає і надихає ставлення колективу ліцею до своєї роботи. Це фанатична любов до дітей і до своєї місії виховати гідного громадянина та захисника своєї держави, яким ця держава буде пишатися!