«У неї голос був ніжний, як материнський»

Мабуть, нема в Україні, та й далеко за її межами, людини, яка б жодного разу не чула співу цієї прекрасної жінки. Жінки, яка стала легендою ще при житті. Народна артистка України Ніна Матвієнко була завжди усміхнена та щира, але ніколи цього не показувала на сцені. Хоча випробувань випало на її долю — гей-гей, як багато…

Пісня Ігоря Поклада і Юрія Рибчинського «Ой, летіли дикі гуси» у виконанні Ніни Митрофанівни давно стала класикою української пісенної культури. Об'їздила з гастролями півсвіту, стала знаменитою, але, як не раз казала співачка, багатства не знайшла.

Ніна Митрофанівна усе своє творче життя боролася за те, щоб наш народ слухав українські народні пісні. І через це переживала страшенно. Артистку називали душею української пісні. Навіть, попри те, що з уст Ніни Матвієнко, не завжди лунала весела пісня, ця пісня завжди була світлою, ніжною і дуже щирою. «Мене вражає сьогоднішнє наше буття, бо веселий спів — це енергія, що лікує та чистить простір, — казала вона. — Ось ми вранці прокидаємось, а пташечки вже давно цвірінькають. А люди забувають про те, що повинні встати з ліжка і сказати: «Боже, слава тобі за все! За те, що я піднявся!».

Ніна Матвієнко виховувалася в інтернаті, але вже у 10-му класі чітко розуміла, що хоче і має співати. Якось вчителька їй сказала, що при хорі імені Верьовки у Києві є студія, тож варто випробувати там свої сили.

«На зимові канікули приїхала з подругою у Київ і пішла на прослуховування. Але мені сказали, що я ще маленька, і запросили на наступний рік. А за цей час потрібно було добре попрацювати. Довелося, закінчивши школу-інтернат в Коростені, йти працювати на завод „Хіммаш“. Спочатку була в цеху табельницею, потім ученицею кранівника, потім мене перевели в копіювальниці - до конструкторів. Це в моєму житті була найстрашніша робота! Доводилося через копірку перемальовувати найскладніші схеми. Очі страшно боліли, до вечора їх складно було навіть відкрити».

Потім був хор Верьовки, сольна кар'єра, гастролі, і при цьому не завжди солодке життя. Однак на запитання журналістки «ВЗ», чи вважає пані Ніна себе щасливою жінкою, співачка відповіла: «Дуже щаслива. Звичайно, у моєму житті було багато випробувань: важке дитинство, складна юність. Але я за все вдячна Господу, пережити можна що завгодно».

«Це величезна втрата для всіх, — написала на своїй сторінці у соцмережах народна артистка України Марія Бурмака. — Цей голос для мене був, ніби твердь, все життя саме так звучала Україна для мене. Красива, мудра і абсолютно унікальна. Пішла у засвіти. Не стало жінки-епохи. Спочивайте в мирі, Ніно Митрофанівно…».

— У неї голос був такий ніжний, як материнський, — сумно сказав журналістці «ВЗ» народний артист України Павло Зібров. — Мені пощастило жити з Ніною Митрофанівною в одному будинку у Києві, і навіть в одному під'їзді. Ба, більше, її квартира була під моєю. Вона вже тоді була знана, співала у хорі Верьовки. Знаєте, коли ми познайомилися дуже близько? Коли я захворів. Мені тоді було приблизно 25 років, я грав в оркестрі і починав як вокаліст. У мене була висока температура, нікого не було поруч з моєї родини. Вийшов в аптеку за ліками. І тут — Ніна Митрофанівна. Як почула, що я захворів, каже: «Ой, зараз, Павлусю, я прийду до тебе і полікую народними методами». Прийшла, принесла якісь настоянки, зробила примочки, чаю з зілля запарила. Вірите, наступного дня я був здоровий! Потім ми з Ніною Митрофанівною об'їздили багато конкурсів і фестивалів. Вона була зовсім невибагливою у побуті. Не раз при зустрічі мені казала: «Що це за райдери придумали? Що вони, ці молоді зірки, пишуть?». У ній не було зірковості і пихатості! Скільки ми разом сиділи у журі, я ніколи не бачив, щоб вона щось вимагала від організаторів. Попри те, що була легендою, була простою українською жінкою.

— Це — людина-легенда, Ніну Матвієнко не можна порівняти ні з ким — розповів відомий український співак, лідер гурту ТІК Віктор Бронюк. — Мені поталанило у житті мати можливість спілкуватися з нею. І зналися не лише на виступах. Пригадую, ми разом колись відпочивали — оселилися у сусідніх кімнатах, тому я мав можливість багато спілкувати з цієї легендарною жінкою. Говорили про життя, побутові речі, разом співали, згадували про народні пісні… Завжди було таке відчуття, ніби ти торкаєшся чогось такого дуже глибинного, світлого. Неповторний голос Ніни Митрофанівни завжди формував сутність української душі і українського народу. Мені дуже шкода, що ми залишилися без цього унікального дару, унікального голосу, однак залишилися її пісні для нас і наступних поколінь.