«Не тільки мирний хлібороб — а й відважний воїн…»
На Тернопільщині поховали аграрія-фронтовика Івана Созанського. Навіть будучи контуженим він з дому рвався до побратимів під Бахмут
У селі Курянах, що неподалік Бережан, велелюдною громадою попрощалися із 42-річним старшим лейтенантом ЗСУ Іваном Созанським, командиром 2-ї стрілецької роти 35-ого Окремого стрілецького батальйону. Офіцер загинув на бахмутському напрямку, у найгарячішій нині точці війни. У полеглого залишилося двоє дітей, дружина, мати, дві сестри та два брати. Брат Василь також захищає рідну землю від ворога…
Ховали Івана сьогодні, але не стало його ще 14 липня. За попередньою інформацією, москалі не підпускали українців до того місця, де лежали загиблі їхні побратими. Лише у ці дні, коли москальню вдалося вибити, тіла героїв забрали для поховання…
Як тільки стало відомо про цю втрату, дружина Івана — Наталія зворушливо написала на своїй сторінці у соцмережах:
«Пекучий біль розриває душу, бо неможливо словами висловити почуття порожнечі та страху. Боюся повірити, що тебе з нами немає… Ти — коханий чоловік, люблячий батько двох чудових дітей. Ти — хороший син, брат, вірний товариш. Загинув у нерівному бою на бахмутському напрямку. До останнього подиху, дивлячись смерті в очі, спішив на допомогу своїм побратимам…
Іван одного разу сказав мені: «Прости, люба, та я по-іншому не можу…»
Він запам’ятався усім своєю завзятістю, щирістю, добротою. Дуже цінував у людях чесність та відвертість. Був Людиною із великої літери! Хто його знав та поважав, помоліться за його світлу душу! Тепер він нас захищатиме з небес…"
Тепло відгукується про полеглого героя, свого односельця, місцевий парох — отець Роман Климкович. Авторові цих рядків священник розповів:
— Іван родом із Саранчук, одружився до нашого села. Його син Владислав цього року закінчив школу, а донечка Яна вчиться у початкових класах…
Іван був сільським трактористом, закінчив Бережанський агротехнічний інститут. Працював у Данії, заробив собі трохи грошенят — і купив комбайна, трактори. Брав в оренду земельні паї, обробляв їх — вирощував пшеницю, овес, ячмінь, гречку, сою. Допомагав на польових роботах іншим людям. А ще працював в агрофірмі в Івано-Франківську…
Був самодостатнім, наполегливим. Відповідальним у всьому — у праці, у військовому обов’язку. З повагою ставився до батьків, до сім'ї, до інших людей. Десь півтора місяця тому Іван після контузії приїхав додому, побув тут кілька днів, а потім каже: «Все, я їду до наших…»
Я знаю, що дружина Івана хворіє, готувала документи на звільнення чоловіка з війська, щоб він за нею доглядав. А Іван якось їй сказав: «Ні, я не залишу своїх хлопців!»
Слова душпастиря з Курян дуже перегукуються з думкою командирів військового підрозділу, де воював полеглий герой. У некролозі про його загибель вони написали: «Іван був особливою людиною, незамінним для своїх побратимів».
Додам кілька слів і від себе. Кілька днів тому я брав інтерв'ю у заслуженого художника України Олега Шупляка, творчість якого пронизана темою несамовитої любові українців до своєї держави. Говорили з ним про війну і мистецтво. Митець сказав фразу, яка напряму має відношення до сумної вівторкової події у Курянах: «Весь світ нині захоплюється Україною — бо ми не тільки мирні хлібороби. У складні часи ми проявляємо іншу свою рису: наші хлопці і дівчата стають відважними воїнами, героями».
Як на мене, ці слова і про нього — захисника України із Саранчуків-Курян, Хлібороба-Воїна Івана Созанського.
