Підніжки декомунізації

Втілення ухваленого у квітні 2015 року пакета законів про декомунізацію відбувається з перемінним успіхом. З одного боку, населеним пунктам, площам, вулицям, в яких колись насильно забрали історичні назви, перейменувавши на честь функціонерів тоталітарної системи, зараз повертають автентичні імена. Зникають пам’ятники одіозним особам, змінюються вивіски, логотипи, від яких “штиняє” совком. А з іншого боку, чиновники з радянським мисленням під надуманими приводами влаштовують обструкцію процесу очищення, чіпляються за віджиле...

Одна з вражаючих трансформацій: редакція газети “Комсомольська правда в Україні” на виконання згаданих декомунізаційних законів змінила свою назву. З 12 січня цього року видання виходить під брендом “КП” в Україні”. Не зовсім переконливо, але, як мовиться, і на тому спасибі.

У найближчі дні зміниться і найвища монументальна споруда Києва — відкритий у 1981 році пам’ятник над Дніпром “Батьківщина-мати”. Зі щита, який тримає у руці стилізована жінка (кияни називають її “бабою з кам’яним обличчям”), буде демонтовано радянський герб. Щоправда, після технічного аналізу. Обряд “декомунізації” цей пам’ятник проходив і раніше. На 9 травня голову “Батьківщини-матері” одягали у вінок з українських символів - червоних маків, а на День Незалежності скульптуру підсвічували синьо-жовтими променями, а на щит проектували герб-тризуб.

У Києві зникне бульвар Івана Лепсе — названий у 50-х роках на честь більшовицького комісара. Промислове лобі столиці виступало за те, щоб дати цій магістралі ім’я колишнього директора заводу “Меридіан” Валентина Згурського, голови міськвиконкому у 1979-1989 роках. Однак жителі вулиці, громадські активісти категорично проти, бо Згурський колись був членом ЦК Компартії України. З’явилася ініціатива перейменувати проспект на честь екс-президента Чехії Вацлава Гавела, відомого своїм дружнім ставленням до України. Кияни збирають підписи під відповідною петицією до Київради.

Гірше декомунізаційні справи ідуть в іншому місті на Дніпрі — Дніпропетровську, що його було названо на честь одіозного діяча КПУ Григорія Петровського. Більшість дніпрян (самі вони свою малу батьківщину для зручності називають “Дніпром”) виступають проти перейменування. Кажуть, хай буде Дніпропетровськ - на честь апостола Петра...

Всупереч вимозі закону, підтримує ці антидекомунізаційні настрої і новообраний міський голова Борис Філатов. У соціальних мережах він бідкається: “У тебе під 70 відсотків земляків категорично проти перейменування міста, ще 20 відсоткам на все наплювати, зате решта 10 відсотків хочуть підняти тебе на вила за пробуксовку декомунізації. Найсмішніше, що серед цих найбільш злобних — мої близькі друзі, Дмитро Ярош і Андрій Денисенко... Тобі треба перейменувати 300 вулиць, тому що В’ятровичу і компанії наснилося, що філософ Маркс, український матрос з “Потьомкіна” Вакуленчук і льотчик Леваневський - предтечі тоталітаризму. За це тебе щодня лінчують обурені жителі, які не розуміють, чому у Парижі є “Площа Сталінграда”, а в Дніпропетровську вулицю “Героїв Сталінграда” відмінили...”.

Смішно думати, що Борис Філатов не розуміє, про що йдеться. Можливо, французам і не спричиняє дискомфорту слово “Сталін”, вони думають, що це — великий воєначальник часів Другої світової. А у мільйонів українців від згадки про Сталіна постають перед очима їхні закатовані голодом і кулями рідні. Чимало їх у 30-х роках дочасно пішли зі світу і на Дніпропетровщині. Пане Борисе, відкрийте Книгу пам’яті...

Не хочуть перейменування свого міста і жителі Кіровограда, що названий на честь більшовицького діяча Сергія Кірова. Інгульськ - нове ім’я, що його рекомендував місту Комітет Верховної Ради, кіровоградці не сприйняли. У ці дні у збільшовиченому українському місті відбулися мітинги протесту. Вимагають давати нове ім’я лише після місцевого референдуму (закону про який ще немає). Серед ініціаторів такого процесу - колишній нардеп-“тушка” Андрій Табалов. Частина кіровоградців пропонує дати своєму місту колишнє ім’я — Єлисаветград. Коли ж їм дорікають, що так назване воно було на честь російської імператриці, то відповідають: а тепер будемо вважати, що воно назване на честь святої Єлисавети. А свою відмову від Інгульська мотивують... поганим станом місцевої річки Інгул.

Жодних рухів щодо перейменування свого міста не роблять у шахтарському Червонограді на Львівщині. Прихильників повернення до колишнього Христинополя не так багато.

І ще один факт показового антидекомунізаційного спротиву - на всеукраїнському рівні. Телеканал “НТН”, який входить до групи “Інтер” (за ним стоять Фірташ, Льовочкін), випускає програми з циклу «Легенды уголовного розыска», в яких героїзує радянські каральні органи, зокрема НКВС, СМЕРШ, вихваляє їхню боротьбу з українським рухом опору. В одній з останніх передач про знищення “бандеровцев” на Прикарпатті одягнутий у сталінський френч автор-ведучий Євген Сальников, за спиною якого був портрет головного “чекіста” Дзержинського, пафосно розповідав про те, що “операция по ликвидации националистического бандформирования прошла успешно”...

Експерти Незалежної медійної ради, до яких звернулася Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, дійшли висновку, що цим випуском порушено частину другу статті 9 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яка забороняє розповсюджувати аудіовізуальні твори, в яких створюється позитивний образ працівників радянських органів державної безпеки та виправдовується їхня діяльність, а також виправдовується переслідування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті. На думку експертів, телевізійники з «НТН» порушили статті Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», а також Редакційний статут телеканалу.

Навряд чи “махання пальчиком” витверезить пропагандистів зловісного минулого. Закони України передбачають жорсткіші санкції проти тих, хто зневажає її правдиву історію...