Юрій СОБОТА: «За кордоном сани роблять цілі підприємства. Ми ж збираємо сани самотужки»

Член технічної комісії Міжнародної федерації санного спорту, голова вітчизняної Федерації Юрій Собота в інтерв’ю «ВЗ» пояснив, чому в українських умовах складно готувати сани влітку. А також розповів, як завдяки австрійському проекту цілком реально реалізувати давню мрію львівських санкарів — побудувати поблизу міста диво-трасу.

- Цього сезону ми збільшили кількісний склад національної та молодіжної збірних, - зауважив Юрій Собота. — Тобто докладаємо усіх зусиль, аби виїжджати на змагання різним складом. Ще не так давно на турніри серед дорослих їхало лише чотири спортсмени. Тепер же до зимових Олімпійських ігор у Пхьончхані у нас готуються два спортсмени в одномісних санях, три дівчини і один екіпаж-двійка. І ще одна двійка — кандидат до збірної. Щодо молоді, до Зимових юнацьких Олімпійських ігор-2016 у Ліллехаммері підготовку вели 12 спортсменів. З них четверо — Андрій Лисецький та Мирослав Левкович (двійка), Олена Смага (дівчата), Ігор Стахів (юнаки) — уже незабаром, у лютому, презентуватимуть Україну у змаганні санкарів.

- Які зміни відбулися у національній збірній країни після Олімпійських ігор у Сочі?

- Учасник минулої Білої Олімпіади Андрій Мандзій готується до Ігор у Пхьончхані. До лави дорослої команди перейшов вчорашній юніор Антон Дукач — перспективний спортсмен, який має усі підстави потрапити до олімпійської Кореї. У жінок склад команди за останні два роки не зазнав змін. Олена Шумова та Олена Стецьків, які змагалися у Сочі, разом з Анастасією Полуситок, якій для участі в Олімпійських іграх забракло лише одного-двох пунктів, на сьогодні є законодавицями моди у вітчизняному санному спорті серед жінок. Серед екіпажів продовжують тренуватися Олександр Оболончик та Роман Захарків.

За рік до Олімпіади у її майбутній столиці проходить етап Кубка світу, а за два роки — опробування траси, на яке вибірково запрошують спортсменів різних країн. Цього року до Пхьончхана на подібний захід уперше поїде українська спортсменка — Олена Стецьків, разом зі своїм тренером Тарасом Гарцулою.

- Де на мапі України, окрім Львова, можна знайти міста, де культивують санний спорт?

- Львів усе-таки є основним осередком. У нас є СДЮСШОР «Беркут», а також відділення санного спорту в Училищі фізичної культури та ШВСМ. Також наш вид спорту розвивають у Кременці Тернопільської області. А ще відділення санного спорту відкрили у Ворохті Івано-Франківської області. А ось у Київській області закрили єдине відділення санного спорту при ДЮСШ. У самому ж Києві санний спорт закінчив своє існування разом із завершенням спортивної кар’єри Наталії Якушенко та декількох її колег. Тренери зневірилися…

На сьогодні в Україні працює 14 тренерів з санного спорту — усіх разом, включаючи як тренерів збірної, так і дитячих наставників на місцях. І тренується близько 350 спортсменів. Єдина в Україні навчально-спортивна база - у Кременці. Кременецька траса потребує капітального ремонту. Та поки що нам це не по кишені. Ми латаємо її, як можемо, і продовжуємо використовувати у тренуваннях. І навіть змагання проводимо. Раз на рік, улітку, запрошуємо санкарів з різних країн світу до Кременця на традиційний міжнародний турнір «Кубок Бони».

- Чи є в Україні місце, де санкарі можуть тренуватися взимку?

- Наші тренери примудряються використовувати кременецьку трасу і взимку: заливають її природним льодом, і траса готова. Щороку проводимо на ній близько шести стартів — якщо дозволяє погода, серед яких юнацький та юніорський чемпіонати країни. А цього року плануємо, окрім того, провести там ще й дорослий чемпіонат України. Латвію, де ми змагалися в останні роки, не потягнемо фінансово.

Ось тепер природним льодом наморозили львівську естакаду, будемо готувати діточок. Восени не могли запустити її у роботу через проблеми з морозильним обладнанням. Естакаді уже десять років — це той термін, коли морозильний агрегат потрібно уже замінити. Гадаю, цього року під Олімпіаду нам вдасться знайти кошти для реставрації естакади.

Збірна команда практично цілу зиму тренується на виїзді, адже сезон у нас починається вже у жовтні. На місяць-півтора їдемо готуватися на траси Норвегії або Латвії, а після збору починаються етапи Кубка світу, які відбуваються практично щотижня і тривають до кінця лютого. А ось влітку ми використовуємо домашні ресурси: тренуємося на санко-роликах, відвідуємо тренажерний зал, плаваємо, веслуємо.

- П’ять років тому точилися розмови про побудову у Львові нової санно-бобслейної траси…

- Тоді ми говорили про побудову повноцінної траси як одного з етапів підготовки до прийняття зимової Олімпіади-2022. Трасу планували звести у Винниках, на Чортових скелях, і FIL підписала висновок, що ця місцевість чудово пасує. Та на сьогодні усе це вже нереально, оскільки на Олімпійські ігри-2022 Львів уже не претендує, а цей проект насправді дуже дорогий. Натомість я б розглядав варіант полегшеної траси, проекти якої розробили в Австрії. Тренувальна траса з легкого пористого бетону є значно дешевшою за традиційні аналоги. Якщо побудова звичайної (повноцінної олімпійської) траси коштує 60-80 млн. євро, то австрійський винахід обійдеться у мільйон за 100 м. Тобто 8 млн. за 800 м такої траси під Львовом для держави не стали б надважким тягарем.

- Андрій Кісь розповідав, що власні сани він збирав самотужки, у гаражі. Сьогодні інвентар для спортивної еліти країни також готується у подібних умовах?

- У головних претендентів на місце на п’єдесталі пошани — німців, американців, австрійців, італійців тощо — забезпечення інвентарем відбувається на державному рівні. Над розробкою і виготовленням саней працюють цілі підприємства. Ми ж закуповуємо комплектуючі за кордоном — у тих, хто продає дешевше, а потім збираємо сани самотужки. Не лише Німеччина виготовляє хороші сани. Якісний продукт навчилися виробляти в Австрії, Італії, і навіть Латвії та Росії. Та у нашому виді спорту є один нюанс. Ніхто нікому не продасть хороші сани, це аксіома. Купити можна заготовку, сировину, над якою ще довго доводиться чаклувати у тих же гаражах чи майстернях, аби усе відполірувати і підігнати під спортсмена. Та навіть якщо у країни немає своїх фабрик і технологій з виробництва саней, це не означає, що її спортсмени завжди будуть серед аутсайдерів. Якщо є кошти придбати найкращі, а значить найдорожчі комплектуючі, і є хороші майстри, значить, рано чи пізно буде результат. У нас є «золоті руки», які здатні з окремих частин зібрати хороші сани — це Олег Жеребецький, Андрій Кісь, Володимир Вахрушев, Тарас Гарцула. Практично кожен наш тренер є хорошим майстром. Та ось тільки сани збирають улітку. Якщо у суперників поруч завжди є траса і вони відразу можуть випробувати новинку на льоду, то наші майстри починають вносити корективи лише в жовтні, під час зборів на виїзді...