Про таку – тільки мріяти

Павло прокинувся дуже рано. Повертався з боку на бік, дивився у вікно, у яке тонко стукало тремтливими пальцями ніжне світанкове сяйво.

Підвівся. Торкнувся ступнями пухнастого килима. Озирнувся на Олесю, що безтурботно сопіла поруч. Обличчя в дружини – світле, прояснене, на вустах усміх тремтить. Красуня – очей не відвести! І хоч немає в неї вже колишньої стрункості, а біля очей зморшки висіялись, а й досі кохає її, ніби вперше. Бо ж уся аж сонцем осяяна, добром світиться, любов’ю…

Детальніше читайте в паперовій версії видання