Отець Трух закликав «визволяти братів українців з московських кайдан»

18 лютого, в Україні, відзначають 130-річчю від дня народження отця Андрія-Григорія Труха, уродженця села Гірного на Стрийщині, який разом зі Степаном Чарнецьким із Тернопільщини є співавтором культової пісні усіх українців «Ой, у лузі червона калина похилилася…» У минулому тижневику «Високого Замку» ми розповідали, що Стрийська єпархія УГКЦ проводить із цієї нагоди своєрідний фестиваль-челендж, учасники якого мають надіслати відео власного виконання цього твору. Через кілька годин після появи на редакційному сайті цієї новини до нас зателефонувала з канадського міста Вінніпеґ схвильована Галина Кравчук і подякувала краянам за те, що шанують легендарну особистість, якою був отець Трух.

Пані Галина — пенсіонерка, за фа­хом — філолог, походить зі села Чіш­ки колишнього Буського, а нині — Золочівського району на Львівщині. Її мати була зв’язковою УПА на псевдо «Фі­алка». Відбувала покарання у трьох ра­дянських тюрмах, була заслана у Сибір. Незважаючи на суворі виверти долі, бо­ролася навіть піснею, співала в очі ка­там. Вважала пісню зброєю проти воро­га. Серед інших наспівувала і «Ой, у лузі червона калина…»

«Донька бандерівки» від 1989 року живе за океаном. Весь цей час досліджує істо­рію перших українських поселенців у Кана­ді. Зокрема, вивчає життя і творчий шлях знаменитого композитора, диригента Олександра Кошиця. У пожовклих від часу емігрантських виданнях, які отримала у спадок від поселенців, натрапила і на згад­ку про отця Андрія-Григорія Труха, який проводив місіонерську діяльність у США та Канаді. У домашній бібліотеці ця україн­ка зберігає співаник 1926 року, в якому є текст і ноти його пісні «Ой, у лузі…»

А кілька років тому, відвідуючи могили свого діда та мами на парафіяльному цвинтарі Пресвя­тої родини у Вінніпезі, пані Галина випад­ково побачила надгробну кам’яну плиту із прізвищем Трух. Звірила дати народжен­ня і смерті — сумнівів не було: тут покоїться один із творців популярної пісні-гімну, яку нині виконують не тільки в Україні.

Минулої суботи пані Галина знову по­бувала на місці вічного спочинку отця Ан­дрія-Григорія Труха у Вінніпегу. Покла­ла квіти, пов’язала синьо-жовту стрічку і поставила український прапорець. А по­тім переслала нам віднайдені матеріа­ли про життя і творчість Андрія-Григорія Труха — щоб і ми розповіли про нього на­шим читачам. Вважає, що добра пам’ять — це найкраще, що може залишити по собі людина.

Тато називав Григорієм, мама — Андрієм

Цікава історія подвійного імені ієро­монаха Труха. Під час обряду хрещення його назвали Григорієм — на цьому напо­ліг батько, який хотів, щоб сина-первіст­ка звали так, як і його дідуся. А от мати майбутнього священника намагалася дати новонародженому ім’я свого тата — Андрій. Через це батьки навіть трохи по­сварилися. Примирив їх син. Коли у 1920 році вчорашній січовий стрілець Григорій Трух вступав до Василіянського чину, то взяв собі ще й друге ім’я — Андрій.

Не менш цікава історія співавторства Андрія-Григорія Труха у створенні піс­ні «Ой, у лузі…» Про неї священник роз­повідав у спогадах, написаних до свого 50-річчя. А процитував її ієромонах Про­копій Лотоцький у нарисі про духовного побратима:

«Коли одного дня місяця серпня, 1914 року, ми мали збірку на площі Бурси в Стрию, я почув, як мій сусід у ряді, Іва­ницький, підспівував собі гарну пісню, що мені дуже сподобалася, її він навчив­ся від артистів Львівського театру «Укра­їнської Бесіди». На мою просьбу він пе­респівав кілька разів одну строфу тієї пісні, і я навчився її напам’ять. Це були слова: «Ой, у лузі червона калина похи­лилася, чогось наша славна Україна за­журилася…». Оці слова так дуже підхо­дили до тодішнього нашого становища і так живо висказували всю нашу стрі­лецьку ідею, що я повторяв собі ту чарів­ну строфу раз у раз, а як наступного дня ми вийшли знову на вправи, я сів перед Бурсою коло столика і склав ще три нові додаткові строфи, що разом створили ту славну «Червону Калину»…

Ось вони, рядки, дописані Андрієм-Григорієм Трухом (правопис і стилістику автора збережено):

«Машерують наші добровольці у кри­вавий тан

Визволяти братів українців з москов­ських кайдан.

А ми наших братів українців визволи­мо,

А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!"

У своїх мемуарах ієромонах розпові­дав і про те, як вчив січових стрільців спі­вати цю пісню:

«Тієї „Червоної Калини“, що так була захопила моє серце, і що її від мене пе­ребрали як дорогоцінний скарб мої по­братими — стрільці в Стрию, ми вже не забули, ніколи не переставали співа­ти. Ми її співали в Стрию, ми співали її в Карпатській Україні, ми взяли її зі собою в похід на Велику Україну. З літами її по­чали співати в Галичині й по всій україн­ській землі…»

Духівник, філософ, поет і… жартівник

Отця Труха знали не тільки як відваж­ного січового стрільця, ревного служите­ля церкви, філософа, а і як талановито­го поета-прозаїка, філолога, редактора, видавця, прекрасного оратора. Він ви­пускав василіянський журнал «Світло», видав чотиритомне «Життя Святих», яке передрукували і в Україні. Попри своє ви­соке становище і авторитет серед духо­венства, був доступний усім. Так само легко, як Боже слово, з його уст злітали і дотепні українські жарти. Вступаючи у гімназію, з гумором розповідав: «Хоч я і був Гриць, та не писав дурниць». Іншого разу, коли учитель запитував його, скіль­ки буде, якщо 7 помножити на 7, юний Трух відповів каламбуром: «Якщо сім помножимо через сім — то стане всім». Друзі згадували про невтомність отця, про те, що він майже не відпочивав. Бе­ручись за нову справу, любив повторю­вати: «Де є Трух, там має бути рух».

Власне, це було гаслом життя подвиж­ника української віри, культури Андрія-Григорія Труха. Довгий час перебуваючи на значній відстані від своєї Батьківщи­ни, він денно і нощно жив нею, посвячу­вав себе Їй…