«Полон — це пекло, з якого повертаються не всі»

Іноді дивуюся: звідки у благодійників стільки добра у серці і щирості, невтомності у допомозі потребуючим. Хтось збирає на дрони, інші - на турнікети чи автомобілі. Бо, як сказала голова правління Благодійного фонду «Із янголом на плечі» Ірина Плахтій, «зараз вже важко донатити, але копійка до копійки…». Тож цими вихідними благодійники у готельному комплексі «Дністер» і організували аукціон, на якому можна було купити, до прикладу, картину чи вишиванку, які офірували митці і меценати для реабілітації жінок, котрі повернулися з російського полону.

Коли підходила до «Дністра», мою увагу привернула жінка у вишиванці, яка з кимось розмовляла по телефону. Я почула лише уривок цієї розмови: «Я тут в раю! Навіть не уявляла, що так може бути. Але мушу з того раю повернутися додому. Вірю, що скоро повернеться чоловік з полону. Як то буде, коли я його не зустріну…». Це була одна з жінок, які проходять реабілітацію у відпочинковому комплексі «Ту Стань», і яких запросили на благодійний вечір керівники Благодійного фонду «Із янголом на плечі».

У залі, де проходив захід, розкладені лоти — футболка збірної України з футболу з підписами усіх гравців від капітана команди Олександра Зінченка (стартова ціна — 20 000 гривень), співаники — комплект із двох книг з автографом української співачки Оксани Мухи (1000 грн), картина «Тарас Шевченко» від Віктора Проданчука та Василя Здреника (3000 грн) та багато інших, що брали участь у так званому «тихому» аукціоні. Була приємно подивована, що серед картин і робота «високозамківки» Оксани Тарнавської «Натюрморт з ананасом» (10 000 грн).

А на відкритих торгах продавали коралі, що «знімалися» в українському фільмі «Довбуш». Їх купили за 11 тисяч гривень. Один пан купив для мами вишиванку за 10 000 тисяч, а картину відомої художниці Галини Отчич «забрали» за 29 тисяч гривень!

Мабуть, у залі не було людини, яка б не плакала, коли жінки, які повернулися з російського полону і зараз проходять реабілітацію у Східниці, розповідали про те пекло, яке їм довелося пережити. Бо, як сказала одна з жінок, «Полон — це пекло, з якого повертаються не всі». А їм дуже пощастило, бо вони повернулися!

Мар’яна, яка усю вагітність пробула у російському полоні, розповіла, що її обміняли за чотири дні перед пологами. Її донечка народилася вільною! А підтримували майбутню маму усі полонені жінки — вони витягували зі своїх тарілок картоплю і мікроскопічні шматочки м’яса, і віддавали Мар’яні. «Їж, я тобі сказала, бо у тобі живе дитина!». «Мені так було незручно, бо нам давали дуже мало тої їжі, а вони ще й ділилися зі мною», — плаче жінка.

Ольга Шаповалова, яка народилася у Маріуполі, медик, надавала допомогу таким самим полоненим, як і вона. Олена Зубова називає визволення з полону своїм другим днем народження. Люба Качор, яка у цьому благодійному фонді відповідає за реабілітацію жінок, запитала у Людмили Яковенко, як їй вдалося пережили 11 місяців пекла? «До того моменту, коли я була у Маріуполі, була під обстрілами, — каже пані Людмила. — Так, було страшно, але я не вважала тоді це пеклом, бо зі мною були мої люди, побратими. А коли потрапила у полон, зрозуміла, що таке пекло. Але я завжди вірила, що вдома на мене чекає моя дитина і вся родина, про яку 11 місяців я нічого не знала…».

Наталія Піялова, попри те, що їй довелося пережити, вміє жартувати. «Усі повненькі мріють схуднути. Можливо, колись і я про таке мріяла. Але у полоні схудла на 13 кілограмів. Не потрібно нікому такої дієти. Треба їсти все, що хочеться. Ми візуально пекли торти, робили ковбаси, салати, вітали одне одного з днем народження і навіть уявно пили шампанське… Те, чим нас годували у полоні, їсти було неможливо. Найсмачнішою їжею у полоні був хліб…».

Подружжя Карина і Сергій разом потрапили у полон в Оленівці. Чоловіка страшенно били на очах в дружини. «Коли ти бачиш, як б’ють кохану людину, пережити це набагато важче», — плаче Карина.

Але що б то був за вечір, якби не «підсолджували» його артисти? Тріо бандуристок «Калинове намисто», співаки Ірина Доля, Ольга Швед, Вадос Манчестерський, Наталка Карпа — дарували патріотичні та ліричні українські пісні. Вів вечір волонтер Богдан Михайлишин.

Допомагати нужденним не просто. А з чого усе почалося? Про це я запитала у голови правління Благодійного фонду «Із янголом на плечі» Ірини Плахтій.

— Треба було допомогти одному маленькому хлопчику, якому потрібна була трансплантація кісткового мозку від неродинного донора, — каже пані Ірина. — 9 років тому в Україні не робили таких складних операцій. Треба було зібрати 185 тисяч доларів. І ми, волонтерська група, взялися допомогти родині. Нас тоді було лише семеро однодумців. Нам вдалося зібрати ці кошти, і дитина поїхала за кордон. Потім до нас зверталися інші батьки з проханням врятувати їхніх дітей. І ми збирали кошти саме на трансплантацію кісткового мозку дітям, які мають онкологію. Було складно, бо кошти треба збирати негайно — до місяця часу, поки дитина перебуває у ремісії. І ми робили усе можливе, аби рятувати дітям життя.

— Тобто команда з кожним роком збільшувалася?

— Звісно! Ми почали розширювати діяльність у різних напрямах. От тоді й вирішили створили Благодійний фонд «Із янголом на плечі», а це було шість років тому, бо тут ми вже мали можливість мати рахунки, працювати з міжнародними фондами, працювати прозоро. Наше кредо — прозорість, чесність, довіра від людей. Вважаю це і є нашим успіхом.

— Ваша команда на сьогодні - це скільки осіб?

 — У нас є близько сотні волонтерів з Львівщини, Київщини, а також волонтери, які живуть за кордоном. Маємо мережу волонтерів, коли можемо «гукнути», щоб зібрати на щось конкретне у короткий термін. Завдяки благодійним партнерам маємо склад, куди завозять гуманітарну допомогу, а вже звідти відвантажуємо за листами і проханням потребуючих.

— А коли почалося повномасштабне вторгнення, роботи вам додалося в рази більше…

— Так, у нас не було такого напряму, як допомога полоненим, але до мене звернулася одна жінка з Чернігівської області. Вона розповіла про родину, яка повернулася з полону. Жінка була вагітна, а рашисти знищили її вагітність. Цю трагедію бачила 7-річна дитина, як знущалися над мамою виродки. Дитинка стояла на колінах і благала, щоб орки не вбивали маму… Цю сім'ю треба було оздоровити. Ми звернулися до засновниці оздоровчого центру готелю «Ту Стань» Мар’яни Піляк, і вона відразу дала згоду прийняти цю родину — маму, тата і хлопчика.

— І після цього випадку ви у фонді створили новий напрям?

— Так. Цей напрям отримав назву «Ми — вільні». Коли ми його створювали, зрозуміли, що мало допомоги надається жінкам, які повернулися з полону. Бо більше уваги усі приділяють чоловікам. Тож волонтерка нашого фонду Любов Качор займається саме жінками, які повернулися з полону. Вона слухає кожну історію, домовляється з оздоровчим центром, повністю координує цей напрям. На сьогодні ми оздоровили 59 жінок, які повернулися з Маріуполя. А загалом їх повернулося 108. Ми поставили собі мету оздоровити усіх жінок, які пережили пекло, а також їхніх діток. Маємо на меті оздоровлювати і чоловіків, які повернулися з рашистського полону…