ГЕНЕРАЛьне прибирання

У керівництві української армії відбулися масштабні кадрові зміни. Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський звільнив з посади Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, начальника Генштабу Сергія Шапталу і ще 18 їхніх колег-генералів. Шість із відставлених є Героями України. Це безпрецедентне кадрове перетасування у вищих ешелонах нашого війська. Президентська «мітла» пройшлася по всіх центрах управління ЗСУ. Двоє з відставлених воєначальників отримали підвищення, три генеральські посади обійняли полковники. Суспільство неоднозначно сприйняло такий радикальний крок глави держави. Тим паче сам президент переконливо не пояснив, чим викликані його рішучі дії.

Про ймовірні мотиви пертурба­ції у керівництві ЗСУ та наслідки «вливання свіжої крові» запитуємо у президента Центру глобалістики «Стра­тегія ХХІ» Михайла Гончара.

— З якою метою зроблено таку масо­ву, а не точкову ка­дрову перетасовку? Попередня команда не тягнула воза?

— Майже всі, хто призначений тепер, були у ньому так само (щоправда, на ін­ших позиціях) і перли цього воза…

Припускаю, причина масових звіль­нень криється не у воєнній сфері. По­літична верхівка держави, яка не впо­ралася зі своїм завданням належного забезпечення Збройних сил під час від­січі російській агресії, в такий спосіб на­магається перекинути відповідальність на військових. Мовляв, не забезпечи­ли успіху контрнаступу у минулому році - тому потрібно змінити командування ЗСУ. Вочевидь, сподіваються, що піс­ля цього справи підуть ліпше… На вер­хах розуміють свою провину, але визна­ти її не можуть.

— У суспільстві домінує думка, що в особі Валерія Залужного президент прибрав потенційного політичного конкурента, який користується біль­шою довірою, підтримкою як військо­вих, так і цивільних…

— Якщо це так, тоді це «постріл собі у ногу». Рейтинг Залужного внаслідок цієї відставки не зазнає падіння. Як він заува­жив, «нам ще довго буде важко, але ніко­ли не буде соромно за те, що ми зроби­ли». На Банковій сподіваються, що через деякий час, якщо не згадувати Залужно­го, про нього забудуть. Це суто політтех­нологічний підхід. Але це не той випадок, коли згадують ту чи іншу кінотелезірку чи якусь іншу особу, яка волею обставин перебуває у медійному просторі, кіль­ка днів про неї поговорили, а потім за­були. Йдеться про інше — про російську агресію, про важку оборону, звільнен­ня окупованих територій — таке не забу­деться. Люди пам’ятають і будуть дов­го пам’ятати, хто пропонував збиратися у травні 2022 року на шашлики, хто роз­повідав про те, що західні партнери «на­кручують» істерію щодо міфічного росій­ського вторгнення — а такого, мовляв, не проглядається…

— Якщо, на думку президента, Ва­лерій Залужний не впорався зі своєю місією, за що тоді глава держави дав йому Золоту зірку Героя України?

— Заслуги Залужного очевидні і без цього звання. Вважаю його нагороджен­ня цілком адекватним кроком. Водно­час за ним проглядається спроба збити хвилю суспільного негативу щодо полі­тичного керівництва, щодо самого Зе­ленського. Тому й виник цей варіант — задобрити загал. Мовляв, все належно оцінено.

Ще одна мета цього рішення (і вона правильна): показати в Україні і за її межами, що, мовляв, немає якогось осо­бистого конфлікту між Зеленським і Залужним. Що заслуги Головнокоман­дувача належно оцінено. Президент і ко­лишній Головком ЗСУ разом з’явилися «на миру», приязно поспілкувалися. Це правильно, зважаючи на те, що не тре­ба поглиблювати картину конфлікту, яку експлуатують росіяни і наші західні, про­сти Господи, «друзі» — заявляючи, що Україна знову у чварах, у розбраті, тому не варто їй допомагати…

— Нові люди у керівництві ЗСУ є кращими, успішнішими від своїх по­передників?

— Воюють не тільки конкретно взяті во­єначальники, командування ЗСУ — во­юють Збройні сили, воює народ. Тіль­ки це є правильною формулою. Говорити про те, що змінили Головнокомандува­ча — і наступник буде більш успішним, не можна. Все залежить (і це показали по­дії 2022 року) від консолідації суспіль­ства, коли «народ і армія — єдині». Тільки тоді буде перемога. А коли вносять роз­драй… Такі чвари було внесено, і це не ро­сійська ІПСО, а недолугість політичного «рейтингозалежного», «оплескозалежно­го» керівництва. Воно дозволило нашим західним партнерам засумніватися у на­шій стійкості. Відповідно, це використала росія, щоб загальмувати надання нам під­тримки від них. Всім нам треба зосереди­тися. Кожному треба робити своє.

— Яке завдання може стояти перед теперішнім керівництвом ЗСУ? Вибе­ріть варіанти: а) стримати просуван­ня ворога, заморозити війну, не дати їй розгорітися ще більше; б) підго­тувати новий контрнаступ; в) у най­ближчий час показати відчутний про­грес на фронті?

— Медійно показати прогрес можна. Але чи буде він насправді? Головне за­вдання Збройних сил полягає у тому, щоб тримати ту лінію фронту, оборо­ни, яка зараз є. Будь-які наступальні дії з нашого боку унеможливлені відсутніс­тю достатнього матеріально-технічного забезпечення. Потрібно поновити захід­ну допомогу. І тут головна відповідаль­ність лежить на політичному керівництві держави. Мобілізувати західну підтрим­ку в нинішніх умовах стало складніше — і ми це бачимо на прикладі Сполучених Штатів. Добре, що прокидається Євро­па. Але можна мати гроші, але не мати зброї і боєприпасів… Так чи інакше го­ловна наша підтримка — з-за океану. На жаль, ми стали заручниками внутрішньо­американської політичної ситуації, яку експлуатують, підкладають дров туди російські «проксіс». Нам потрібна синер­гія зусиль: армія повинна тримати фронт, а політичне керівництво держави — до­класти надзусиль для того, щоб у найко­ротший час відновити забезпечення ЗСУ зброєю, технікою, боєприпасами. Те, що зараз надходить на фронт, не порівняти з тим, що було раніше. Тому про наступ-контрнаступ не може бути мови.

— Чим за стилем і методами робо­ти принципово відрізняються колиш­ній Головнокомандувач ЗСУ Залуж­ний і нинішній — Сирський?

— Багато з того, що писали і зараз пи­шуть про них у медіа, ставлю під сум­нів. Оскільки це лише трактування дій (не важливо — Залужного чи Сирського). Остаточне уявлення про них можна буде скласти через багато років після війни, коли стануть доступними певні роз­секречені документи. Тоді й з’ясується роль кожного. Зараз робимо висновки на основі чужих оцінок. Це не об'єктивно. Згадайте, що робилося у публічному просторі в останні місяці, — весь оцей бруд, що виливала на Головкома пред­ставниця оборонного комітету у парла­менті за потурання і навіть заохочення влади. Це неприпустимі і ганебні речі!

— Яка доля відставлених генералів, зокрема Залужного? Вони «перебу­ватимуть в обоймі» чи змушені будуть шукати роботу на «цивілці»?

— Кожен вибирає свій шлях. У генера­лові Залужному суспільна думка побачи­ла наступного президента України. Але ж ми не знаємо, чи мислить він у цьому напрямі? Залужний — військовий. Керів­ництво держави мало би скористатися його багатим досвідом.

Можна згадати з історії француза Де Голля, американця Ейзенхауера — знако­ві військові постаті, яких народ через їхні військові заслуги, харизму обирав пре­зидентами.

Іноді буває, що доля виносить люди­ну з однієї професійної сфери в іншу, не­очікувану для неї, у тому числі - на по­літичну вершину. З чинним президентом так і трапилося. Хоча ніщо не віщувало йому президентської посади в його ак­торському житті.

З іншого боку, є приклад нинішнього президента Чехії Петра Павела. Успіш­ний військовий, який багато років працю­вав у структурах НАТО, став керівником країни. З урахуванням військових заслуг Валерія Залужного, він може повторити таку траєкторію. Громадська думка його до цього підштовхує. Але все залежати­ме від бачення і волі самого Залужного.

— Ми побачили масову ротацію вій­ськового керівництва. В інтерв'ю іта­лійському телеканалу Rai1 президент Зеленський казав про «перезаванта­ження», про «ротацію цілої низки дер­жавних лідерів, не тільки в одному секторі, такому, як військовий». Хто може ще «потрапити під роздачу»?

— Так, це було обіцяно, люди чекають, що буде далі. Певні зміни, очевидно, зро­блять. Припускаю, в оточенні президен­та діють за алгоритмом поміняти місця­ми ліжка у борделі. А ситуація потребує кардинальних змін, зокрема на урядо­вому рівні. Давно йшлося про те, що для консолідації зусиль суспільства потрібен уряд національної довіри. Рейтинги пре­зидента — це одне, але якщо подивити­ся на цифри довіри до уряду і його уста­нов — показники вкрай низькі. У людей питання не стільки до урядовців, бо біль­шості їх ніхто не знає - а до глави держа­ви. Наші громадяни розуміють, що уряд формально перебуває у Києві на вулиці Грушевського, а реально — на вулиці Бан­ковій, в Офісі президента. Головний кан­целярист президента виступає у ролі ба­гаторукого Шиви — керує всім.

— Яких ключових персон у цен­тральній владі може бути відправле­но у відставку?

— Важливо не те, щоб поміняли кіль­ка осіб. Ось відправили у відставку мініс­терку у справі ветеранів. Можуть звіль­нити ще кілька другорядних осіб. І на тому все — «отримали нову якість». Оче­видно, мова про зміну прем'єр-міністра, ключових міністрів. Відчуваю, до того йде. Про зміни можна судити не тільки по тому, що роблять, а й по тому, чого не роблять. Питання довіри з боку суспіль­ства, наших західних партнерів до ниніш­ньої влади, яку уособлює президент, по­лягає у тому, щоб відбулася «зачистка» вищих щаблів влади від російської аген­тури. А такої «зачистки» не проводять. На це звертали увагу нашого президента ще перед початком повномасштабного вторгнення, після нього. Звертають ува­гу на це й зараз. Але реакції на ці закли­ки немає. Є особи, яких буде звільнено і яких буде призначено цапами-відбувай­лами, а є особи недоторканні, щодо яких виникає багато запитань про їхню відда­ність Українській державі. Коли в черго­вий раз СБУ рапортує про те, що вияви­ла, заарештувала осіб, які працювали на ворога саме у спецслужбах, розвідці, це свідчить про те, що авгієві конюшні зали­шаються нечищеними. Дивно, що і через десять років від початку війни, через два роки після повномасштабного вторгнен­ня росії у нас надалі відловлюють росій­ських шпигунів. Показовими будуть речі, які давно треба було зробити…