Найстарша жителька курорту: трускавчанка Юстина Войцеховська відсвяткувала 101-ий рік народження

У Трускавці довгожителька мешкає понад 17 літ. А до того жила на Жидачівщині. Привітати бабусю Юстину з першим після столітнього порога днем народження з’їхалися всі родичі, хто того дня міг це зробити. За святковим столом зібралися представники чотирьох поколінь. Онук Олег жартує: оскільки бабуся має польське прізвище, бо дідусь був поляком, то вартувало б їй заспівати традиційне польське Sto lat! Але як бажати бабусі «сто лят», якщо вона вже «розміняла» 102-ий рік життя? Тому традиційно бажали здоров’я!

«Бабуся Юстина у родині була най­молодшою. У сім’ї було п’ятеро, — зга­дує найстарша онука Леся Килин. — Ба­гато їй у житті довелося пережити. Усе життя відпрацювала у колгоспі. Закін­чила чотири класи. Заміж вийшла у 20 років. Одразу народила мою маму Га­лину, через шість років — тітку Марію, а 1956 року з’явився на світ вуйко Йосип. Завжди любила людей. І люди до неї тягнулися. Колежанки постійно прихо­дили вечорами до хати на посиденьки. Як важко не було — завжди співала. Так і говорила до дітей: „Як тобі зле, спі­вай!“. Сусідок вчила студенець варити, зайці пекти. Пригадую, яку смачну ви­пічку готувала. Переймалася тим, щоб вдалася їй паска. Була у неї така зеле­на виварка, де місила годинами тісто. Замішувати помагали зяті… Поспіша­ла спати лягати, бо вставала, як рання пташка, о четвертій-п'ятій: треба було обійти корову, теля, кури, свині. У хаті завжди був лад. Пасти корову в чергу баба не давала, робила це самостійно. Потім приходила додому, давала нам їсти…»

Долучається старша онука Леся: «По сусідству з сільською хатою баби церква стоїть. До храму бабуся водила нас „зучки“ (гаївки) грати. Коли трішки підросли, почали помагати їй по госпо­дарству. Бабуся брала нас на буряки. На кожну хату давали ділянку з певною кількістю рядів. За буряки отримували цукор, пшеницю. Бабуся годувала те­лят, потім їх продавала. Масло робила, сметану збирала. Складала копійку до копійки. Їй це вдавалося».

Онук Олег Паращак додає: «Усе в неї вдома було стерильне. Домашній сир такий, як у магазині. Марлю, ва­фельні рушнички постійно кип’ятила. Дуже акуратна. Маю спогад з дитин­ства: баба доїть корову, а я чекаю з по­ливаним горнятком. Дотепер пам’ятаю смак та запах того свіжого молока».

Молодша онука Леся Свірж каже, що бабуся опікувалася нею, як рідною до­чкою, бо мама постійно працювала. До восьмого класу Леся ходила у сільську школу до Нового Села, і на батьківські збори ходила бабуся. «До 86-літнього віку жила наша бабця у селі Облазни­ця Жидачівського району. Трималася там до останнього, — розповідає Леся, — Потім я її забрала до себе у Труска­вець. А як сусідські жінки плакали, коли ми бабусю забирали! Не відпускали по­другу».

Із 1975 року жінка залишилася без чоловіка. Її чоловіка Михайла, який працював бригадиром, копнув кінь, він помер… Тож мусила сама косити, са­дити, поратися по господарству. Ро­дина навідувалася допомагати раз на тиждень. Тоді гуртом садили чи збира­ли врожай, кололи дрова. Однак лево­ва частка господарських робіт лягала на тендітні плечі бабці Юстини. До 80 років тримала корову. Потім зламала руку — і важко їй вже було працювати. Бабуся Юстина і в Трускавці не сиділа без роботи, бавила вже двох правнуків. Донедавна усім цікавилася, усім пере­ймалася, прагнула бути бодай чимось корисною. Часто зізнається онуці: «Як я хочу робити! Якби я могла, я би все ро­била!».

У лікарні за своє життя ніколи не ле­жала. Але це не означає, що мала за­лізне здоров’я. Упродовж багатьох років потерпала від головного болю. Пачками пила цитрамон. Мала пони­жений кров’яний тиск, пігулки допома­гали. У чому полягає секрет довголіття пані Юстини? Відповідь на це запитан­ня знає лише Бог. Онуки вважають, що на цю милостивість бабуся заслужи­ла своїм життєвим прикладом. Бо дуже позитивна людина. Ніколи нікому ні в чому не заздрить. Світла, усміхнена, доброзичлива, любляча. Многая літа, бабусю Юстино!