Олімпійська чемпіонка Яна ШЕМЯКІНА: «Коли кажуть, як важко з однією дитиною, я усміхаюся: спробували б ви з двома!»

Знаменита українська фехтувальниця впевнена: навіть найбільші спортивні перемоги «не дотягують» до радощів материнства.

Місяць тому олімпійська чемпіонка Лондона, чемпіонка Європи і призерка чемпіонатів світу з фехтування на шпагах Яна Шемякіна стала мамою. У Яни та Олега Лопатенка народилися дві донечки. Про те, як важливо мати у цьому світі сестру; про фехтувальні сни поруч із колискою; про те, хто для кожної жінки є найкращим учителем; а також про те, як під час вагітності прокидається смак до… “Формули-1”, Яна Шемякіна розповіла в інтерв’ю «ВЗ».

— Моїм донечкам виповнився місяць, — усміхнулася Яна Шемякіна. – Ростуть потихеньку. Ті, хто відвідує мене раз на тиждень, щоразу сплескують руками: ой як же вони підросли! Для мене ж кожен новий день – це емоції, які не переказати словами. Я не залишилася наодинці з труднощами: до мене приїхали мама з татом, а також сестра. Допомагають у всьому. А увечері та на вихідних надійною підтримкою є чоловік. Не уявляю, як би впоралася одна, без рідних, з двома дітьми.

— Якою була реакція Олега Лопатенка, коли він дізнався, що стане татом?

— Мені хотілося дочекатися вечора, аби сказати про це. Коли прийде з роботи додому, коли зможу упіймати його погляд. Та не витримала. І видала всю свою радість по телефону зі самого ранку, як тільки довідалася про вагітність. Олег емоції зазвичай тримає під контро­лем. Та цього разу радості не приховував. І ще більше радів, коли згодом, через два місяці, дізнався, що дітей у нас буде двоє. Певний час ми думали, що в нас буде хлопчик і дівчинка. Та коли нам сказали, що дівчаток буде двоє, радості від того не поменшало. В Олега уже є син від першого шлюбу. Тому мріяв про дівчаток.

У тому, що дівчаток двоє, є додаткова перевага: не довелося сперечатися, як же їх назвати. Мені подобалося ім’я Серафима, а Олегу – Даша. Ось такі ми й дали їм імена. Вони такі різні! Даша – чорненька і активна, а Серафима – білява і доволі спокійна. Донечки тонко відчувають одна одну. Одна прокидається, і вслід за нею відразу ж інша. Одна заплаче, і сестричка її підтримає… У пологовому будинку я просила медсестру, аби клала доньок окремо, аби в кожної було своє пластикове ліжечко. Мені здавалося, що, коли вони спатимуть разом, будитимуть одна одну, і не висиплятимуться. Та вийшло все з точністю до навпаки. В окремих ліжечках вони спали гірше. Я сказала сестрі: «Давай покладемо їх разом, подивимося, що з цього вийде». І все пішло на лад. Дівчатка крутили уві сні ручками, зачіпали обличчя одна одної. Та при цьому спали так солодко, так міцно!

— Емоції, які дає олімпійське «золото», дотягують до материнських радощів?

— Коли тільки виграла золоту медаль лондонської Олімпіади, в одному інтерв’ю сказала, що цю радість можна порівняти лише з одним явищем людського життя – народженням дітей. У мене тоді ще не було досвіду материнства, однак саме це, здавалося мені, дорівнює найбільшій у спорті перемозі. Та коли місяць тому у пологовому мені на груди поклали моїх новонароджених доньок… Це відчуття неможливо порівняти ні з чим! Олімпійське «золото» — це окрема історія, захоплива і приємна. Але до почуттів мами не дотягує.

Я хотіла народити дитину відразу після Олімпійських ігор, аби встигнути відновитися і повернутися до тренувань. Сталося саме так, як бажала. Хоча мріяла про дитину ще після лондонської Олімпіади. Та людські плани не завжди збігаються з планами Бога…

З народженням дітей жінка змінюється кардинально. Все її життя починає крутитися навколо однієї орбіти – маленької людини. Я теж стала іншою. Ще недавно мені так бракувало терпіння! А тепер сама дивуюся: коли діти плачуть, мене це не дратує, ані краплинки. Зате прокидається жалість. Відчуваю: плачуть не просто так, їм погано, некомфортно… Навіть на годину залишити їх важко. Ось поїхали ми з мамою у справах, залишивши дівчаток на тата й дідуся. І мені не терпиться якомога швидше все владнати і повернутися до них додому.

Моя мама, яка виховала трьох дітей, побачивши двійню, була збентежена: з двома одночасно давати раду непросто! Діти займають весь час, на щось інше можливостей немає. Коли мені дівчата кажуть, як важко їм із однією дитиною, я усміхаюся: спробували б ви з двома (сміє­ться).

— Які колискові їм співаєте?

— «Баю-баєньки» чи інші мелодії наспівую. Та, гадаю, слід вивчити якусь гарну колискову. Сама не пам’ятаю колискові, які в дитинстві співала мені мама. Нас було троє дітей у сім’ї. І коли мама була на роботі, за мною доглядав братик. Загалом, у мене тісний зв’язок зі сім’єю. З братом, щоправда, таємницями не обміняєшся, чоловік усе-таки. А от із сестрою ми найкращі подружки. Відразу після народження дітей Люба приїхала до мене у пологовий будинок і тиждень пролежала там зі мною. У мене був підвищений тиск, і лікарі не хотіли відпускати додому. А коли нарешті виписали, сестричка допомагала мені й удома.

Однією з моїх дитячих мрій було народити двох двійняток – двох дівчаток і двох хлопчиків (у моєї бабусі була сестра-двійнятко, мені здавалося це привабливим). Та щось тепер після двох дівчаток до хлопчиків ще не готова (сміється). Чому саме двійнят? Аби від самого народження у них був найкращий друг, якому можна було би довірити абсолютно все. По собі знаю, як це важливо. У нас зі сестрою маленька різниця у віці. І я розповідала їй усе, про що не наважувалася розповісти мамі, що незручно було обговорювати з татом. Скільки разів я подумки дякувала мамі й Богові, що у мене є така сестра. Що Люба народилася саме в нашій сім’ї (усміхається).

— Ви ще не передумали на фехтувальну доріжку повертатися?

— Палко прагну повернутися, хоча б для того, аби позмагатися на Олімпіаді в Токіо. Ось ще кілька місяців посиджу у декреті, і потихеньку почну відновлювати форму. Усвідомлюю, наскільки це буде непросто, та коли є мета… Після тренувань буде потрібний час на відпочинок, якого зараз бракує катастрофічно. Ночами постійно встаю до дітей, деколи взагалі не вдається поспати. Сподіваюся, коли дівчатка трішечки підростуть, стане легше.

А коли засинаю, мені постійно сниться фехтування. Про нього думаю завжди, намагаюся стежити за  змаганнями, хвилююся за наших дівчат, подумки підтримую команду. Навіть боюся задрімати з дитиною на руках: коли мені сниться фехтування, я смикаю рукою. І можу малечу злякати чи навіть травмувати… Фехтування – величезна частка мого життя. Відмовитися від цього неможливо.

За час вагітності я набрала 20 кілограмів. Та дуже швидко внормувала вагу. Тепер важу стільки ж, як тоді, коли фехтувала на Олімпіаді. Завдяки допомозі рідних дві-три години на день присвячую собі. Зазвичай відсипляюся. І хочу нарешті вибратися у жіночий салон. А під час вагітності вволю змогла начитатися. Раніше на це було так мало часу. У цей період у голову приходили філософські думки. Багато розмірковувала про те, яким буде моє життя після народження дітей. І як правильно їх виховувати.

Під час вагітності у мене з’явилося нове хобі – “Формула-1”. А до того ніколи не могла й припустити, що дивитимуся ці перегони! Тепер шкодую про те, що не бачила, як ганявся легендарний Шумахер… Якось сіли ми з чоловіком дивитися телевізор. Він увімкнув “Формулу-1”. Я просила знайти щось інше, та він почав переконувати, як це цікаво. Це було пряме включення з Монако. «І що тут може бути цікавого, — дивувалася я. – Траса якась не надто…». Та чоловік сказав, що це найкраща траса. А потім почав розповідати все про гонщиків. І дуже швидко я відчула смак “Формули”!