«Я не буду ходити до нього на іноземну, він до мене торкається…»

В одній із шкіл протягом п’яти років, з другого класу, до вчителя іноземної мови, який вже є пенсійного віку, Аня ходила на додаткові індивідуальні уроки. І лише коли дитина перейшла у 7-й клас, мама дізналася, що увесь той час коїв щодо дівчинки учитель… Діяв хитро і підступно. Втерся у довіру до родини, яка усі ці роки сприймала його як рідну людину… Цей учитель (раніше працював у цій школі директором), і надалі викладає. Про те, що пережила дитина, і чому так довго мовчала, журналістці «ВЗ» розповіла її мама.

Учнів у свою групу відбирає сам

Пані Оксана прийшла в редакцію. Вочевидь, звернулася до журналістів вже з відчаю, бо не впевнена, що правоохоронні органи реагують на ситуацію належним чином.

— Усі говорили, що цей вчитель у школі найкращий, — каже пані Оксана (усі імена у публікації з етичних міркувань змінено. — Авт.). — Учнів у свою групу обирав сам. Тож не кожен міг до нього потрапити на додаткові уроки. Йому — понад 70 років, нещодавно переніс операцію на серці, але продовжує працювати у школі.

Коли ми потрапили до нього у групу (донька навчалася у першому класі), дуже втішилися. На додаткові індивідуальні заняття пішли до нього у другому класі. Усі казали, що нам пощастило, що він нас взяв. У класі доньки вчаться двійнята (хлопчик і дівчинка), мама просила взяти дітей на додаткові заняття у 5 класі, але він їм відмовив. Причин не пояснював…

З іноземної у доньки завжди 11−12 балів. На додаткові заняття спочатку ходила з задоволенням. Коли вчилася у молодших класах, двері кабінету під час занять вчитель завжди зачиняв на ключ. Пояснив, щоб інші учні не заважали (не смикали за клямку). Або казав, що зламаний замок… (Зачиняти класи у школі заборонено, у разі непередбачуваної ситуації, діти можуть опинитися у пастці. — Авт.).

Пригадую, якось прийшла за донькою (вчилась тоді у третьому класі) і питаю: «Як Аня?». Він каже: «Добре!», і гладить її по голові. А вона відсторонилася, почала нервувати. Іншим разом грубо йому відповіла, я навіть переймалася, що він образиться. Для неї то була нехарактерна поведінка, тому запитала доньку, чому так розмовляє? А він каже: «Може, втомилася…».

Графік занять не був розписаний, тому перед кожним уроком ми з ним зідзвонювалися. Завжди говорив одне й те саме: «Нехай приходить, але якщо хоче». Я тепер зрозуміла, що таким чином він «пробивав» обстановку. Чи раптом донька щось мені розповіла? Я казала: «Та ясно, що хоче». Коли він мені вже вкотре сказав оце «якщо хоче», я відповіла: «Та до чого тут хоче, чи не хоче. Я сказала, то значить піде!».

У пʼятому класі я зауважила, що донька не проявляє ентузіазму до іноземної.

Так притулявся, що відчула волосся на його животі

У пʼятому класі діти з молодшої школи перейшли у старшу (будівля розташована неподалік), — продовжує розмову пані Оксана. — Деякі діти пішли з цієї школи. Якось після четвертого класу до мене підійшла мама дівчинки, яка вчилася з моєю донькою у класі, і каже: «Ваша донька ходить на додаткові заняття з іноземної. «Чи не дозволяє вчитель собі чогось зайвого?». Я здивовано питаю: «Чого?». «Може, торкається…», — каже. Подумала, що з тією мамою щось не те… Що таке говорить? Вчитель — старший чоловік, поважна людина.

Пізніше я дізналася, що він торкався тої дівчинки. Сідав біля неї, гладив по голові, накручував її волосся собі на палець… А одного разу дівчинка розповіла, що він до неї так притулявся, що вона відчула волосся на його животі… Дитина вибігла з класу уся бліда. Мама підійшла до нього (це було у третьому класі) і попередила: «Ви торкаєтесь моєї доньки… Не робіть цього! Хочете похвалити — скажіть словами. Сказав: «Я не знаю, про що ви говорите», і пішов (Я телефонувала до цієї мами, але вона відмовилась спілкуватися з журналістом. Нині дитина навчається в іншій школі. — Авт.). Тоді я цій мамі не повірила, думала, що їй здалося… Але доньку запитала: «Вчитель нічого дивного не робить, що тобі не подобається?». Каже: «Ні!» і побігла. Я не хотіла їй щось розповідати, вона була ще зовсім маленькою.

Коли був коронавірус, він приходив до нас додому — проводив індивідуальні заняття (це була його ініціатива). Нічого підозрілого я не помітила. Донька потім розповіла, що вдома він до неї не чіплявся.

«Старалася максимально закрити своє тіло»

У п’ятому класі Аня заявила, що не буде носити у школу спідницю, коли є іноземна. Ми купили нову спідницю, кажу: «Одягни!». «Ні, — каже. — Сьогодні іноземна».

Подумала, що вчитель має до її спідниці? А у шостому класі Аня почала одягати лише «балахони». Я подумала, що це така мода. Влітку, коли була спека, і їй потрібно було йти до нього на додаткові заняття, одягала футболку, флісові штани, зверху — кофту. Я кажу: «Доню, ти з глузду з'їхала?». А вона: «У нього в кабінеті холодно!». Вона старалася максимально закрити своє тіло.

Я зараз все аналізую… Донька приходила після школи і лягала спати. Раніше ніколи вдень не спала. Їй було 12, думала, перехідний вік. Її настрій був пригнічений. Перестала за собою стежити, у дзеркало дивитися. Казала, що у неї немає друзів. Ми купили, наприклад, дві сукні на літо. Каже, що не буде їх носити. Одягала лише штани. Коли заходила у ванну, двері не зачиняла. Казала, що боїться. Вночі вставала і казала, що буде мити руки… Було таке, що донька просила, щоб я її зустріла зі школи чи з магазину, бо їй здається, що за нею йде якийсь мужик. Я виходила, питала: «Де він?». «Він вже пішов», — відповідала.

Аня ходить на тренування на роликах. Заняття проводить молодий тренер. Вона не вдягала лосини і топ, а все таке широке. Потім мені зізналася, що боялася, що тренер до неї ззаду підійде…

Він (вчитель. — Авт.) ще й дивними розмовами діставав. Питав: «А чи є у тебе хлопець?». Десь дізнався, що донька разом з товаришем з паралельного класу прогулювалася (він вигулював собаку). Питає її: «А ти що з ним зустрічаєшся? Про що ти з ним говорила?». Вона мені це розповідала, а я кажу: «А що тут такого? Баба з дідом теж тебе можуть про це запитати. Він (вчитель. — Авт.) вже для нас як свій».

У шостому класі донька відмовилась займатися іноземна. Я її змушувала. Коли діти перейшли з молодшої школи у старшу, він (вчитель. — Авт.) теж перебрався у старшу школу. На третьому поверсі є тільки два кабінети, і його — у кутику. У нього постійно ламався дверний замок…

«Казав йти до дошки і підходив до неї ззаду…»

— Коли донька вам про все розповіла?

— Аня розповіла спочатку своїй колежанці, а вона порадила розповісти батькам. Після закінчення шостого класу, вона ще місяць ходила до нього на додаткові заняття. Ми домовилися, що вона годину буде займатися на скрипці, годину — іноземною, щоб нічого не забути. Це був серпень, я на доньку нагримала, що вона сидить цілий день у ТikTok. А вона раптом каже: «Я хочу з тобою поговорити — чого я більше не буду ходити на іноземну!». Я вже знала, що вона мені скаже. Мене ж попереджали, але я не хотіла цього чути…

Аня каже: «Я не буду більше до нього ходити, бо він до мене торкається…» (Донька показала мамі, де саме. — Авт.). Мені стало зле, я почала плакати (Пані Оксана і тепер не може стримати сліз. — Авт.).

Донька розповіла, що все почалося у другому класі. Поки у неї не сформувалася фігура, було погладжування по спині. Коли ми проходили опитування у психолога, вона запитала у доньки: «Чому це погладжування по спині тобі здалося ненормальним?». Вона відповіла: «Бо більше ніхто у житті цього не робив».

Коли донька була у 5−6 класі, коли стояла біля стола, підтягував її до себе за талію. А коли сиділа за партою, сідав поруч, впритул. Казав йти до дошки, а в той час підходив до неї ззаду… Донька розповідала, хотіла швидше все написати (навіть з помилками), аби одразу сісти за парту.

Завжди казав, що дівчинка має ходити у спідниці, а не у штанах.

Якщо під час додаткового заняття доньці прийшла якась есемеска, він казав: «Показуй, хто написав».

Я її питала, чому не подзвонила, наприклад, на «телефон довіри»? Відповідала, що після занять швидко бігла додому, щоб все це забути. А мені не розповіла, бо боялася, що я їй не повірю. «Ви ж так його усі любите і поважаєте…», — казала.

Аню я перевела до іншого вчителя (вона не хотіла переходити до іншої школи). Вона сказала, що з неї як тягар спав… Першого вересня спокійно пішла до школи. У цій школі, до речі, працює його (кривдника. — Авт.) донька і ще якийсь родич.

— Діти схильні у такому віці щось вигадувати. Чи була у вас така думка?

— Не було. І психологічна експертиза все підтвердила.

— А як у школі відреагували, коли ви сказали, що переводите дитину до іншого вчителя?

— Я підійшла до директора і кажу, що хочу перевести дитину до іншого викладача. Директор навіть не запитав, чому? «Добре-добре, йдіть», — відповів з посмішкою. Розмова тривала 15 секунд. Хоча секретарка, коли я писала заяву, запитала: «Як так, всі до нього хочуть, а ви — від нього?!».

— Той викладач телефонував до вас після того, як ви доньку перевели до іншої групи?

— Телефонував один раз, але я не відповіла. Написав есемес, але потім його видалив. Після того, як його викликали на допит у поліцію, написав мені гнівне повідомлення «що це все надумані, брехливі звинувачення…»

Я зателефонувала до директора, аби запитати про цю справу.

— Якби ви бачили цього вчителя, — 74 роки… Торік мав інсульт. Дитина в 7-му класі, тоді була в 6-му класі, — каже директор. — Один з найкращих вчителів не тільки школи, а й міста. Правнуки його вчаться у цій школі. Дуже поважна людина. Боюся за його стан здоров’я. Коли мені сказали, щоб він прийшов у поліцію, я не знаходив слів… Був шок! В мене піднявся тиск.

— Тобто ви не вірите, що вчитель міг розбещувати дитину?

— Однозначно! У школі ніхто у це не вірить. Мама мала б прийти до мене (У поліції порадили потерпілим не контактувати з керівництвом навчального закладу, допоки йде слідство. — Авт.).

— До вас із цим питанням ніхто не звертався?

— Тільки наша слідча… Треба бачити цю людину (викладача. — Авт.), і більше нічого. Скільки років він тут працює, понад 50 років. І близько такого не було. У травні був в лікарні з інфарктом. Лежав два місяці. Ми тішилися, що він повернувся.

— Чому вчитель весь час зачиняється в кабінеті?

— Ніколи не зачиняється. Запитайте у будь-якого вчителя чи учня. У школі заборонено зачиняти кабінети під час уроків. Поряд фізичний, хімічний кабінет, вам ніхто не скаже, що хтось приходив до нього, а у нього зачинено.

— Мама до вас підходила, каже, ви не поцікавились, чому вона переводить дитину в іншу групу…

— Ви уявляєте директора, який би не поцікавився? Я питав! Мама відповіла: «Дитина захотіла, там є місце». Від нього скільки років ніхто не переходив. Якщо є вільне місце, і мама виявила бажання, то чому не перевести?

«Сексуальні зловживання щодо дітей — одна з найглибших травматичних подій»

Про сексуальне насилля над дітьми я поговорила з психологинею, травматерапевткою Мартою Чумало.

— Пані Марто, чому діти у подібних ситуаціях зазвичай замикаються у собі і мовчать?

— Щоб дитина почала говорити, вона має мати багато внутрішнього ресурсу, добрий контакт і прив’язаність до людини, з якою може говорити на подібні теми. Дитина, як правило, вже має досвід, коли дорослі їй не вірять. І це не обов’язково стосується сексуальних домагань. У будь-якій комунікації з дитиною дорослі їй часто не довіряють, знецінюють те, про що вона говорить, і вона вкотре думає - дорослі мені не повірять! А те, що відбувається, це щось таке, за що дитину, на її думку, можуть покарати. Діти не хочуть, щоб ситуація погіршилася. Окрім того, кривдник зазвичай погрожує, забороняє про це комусь розповідати, або робить з дитини спільника чи спільницю «секрету». Він каже: «Якщо комусь про це розкажеш, то це буде свідчити, що ти погана та розпущена…».

Діти, переважно, страждають від дорослих, яким довіряють. Це можуть бути родичі, сусіди, яких дитина знає. Це дорослі, з якими батьки у добрих стосунках (знайомі, які приходять додому). Репетитори, яких наймають батьки, чи тренери на додаткових заняттях, чи спортивних гуртках. Коли батьки приводять дітей на такі заняття, для дітей це сигнал, що цій людині треба довіряти. І коли дитина бачить, що ця людина робить їй боляче чи неприємно, не знає, що має робити. Коло замикається — дитина мовчить!

— Що може бути «дзвіночком», аби батьки побачили: щось не те відбувається з дитиною?

— Дивимось на зміну динаміки. Дитина одягала одяг одного виду, а тут почала одягати кардинально інший, наприклад, мішкуватого виду. Це може бути зміна поведінки: дитина частіше сидить вдома і не виходить на вулицю, менше спілкується з друзями, уникає різних активностей. Просить не залишати її десь, не посилати її на якісь заняття. Або почала погано спати, уникати контакту з батьками. Будь-які різкі зміни в успішності можуть свідчити, що з’явилася якась внутрішня напруга, яка перешкоджає вчитися, та й в цілому жити. У дитини зникає безтурботність, вона цілий час чимось переймається.

Важливо, щоб батьки придивлялися до дитини, були присутні в її житті, довіряли дітям. Можна побачити певні зміни у поведінці дитини, і тоді можна почати з нею говорити про те, що її турбує. Сказати: «Я бачу, що ти переживаєш, може, ми могли б про це поговорити?». Або запитати: «Чим тобі допомогти? Я хочу бути поряд з тобою». Дати дитині підтримуючі сигнали любові - «щоби не сталося, пам’ятай, я — з тобою! Я — на твоїй стороні». Щоб дитина могла розслабитися та почати більше довіряти, поділилася важкою ношею.

— Якщо кривдника виявили, які можете дати поради батькам, як їм діяти далі у цій ситуації?

— Головне — не удавати, що нічого не сталося! Не уникати розмов з дитиною про цей досвід. Можливо, звернутися по допомогу до психотерапевта. Важливо і батькам звернутися по допомогу. Коли ми дитину захищаємо, стоїмо з нею на одній стороні, — це дуже добрий меседж для дитини на майбутнє - батьки мені довіряють та підтримують! Якщо батьки вирішили покарати кривдника, це також сигнал для інших, що покарання буде!

— А які наслідки можуть чекати на дитину у майбутньому, якщо батьки свого часу її не захистили?

— Важливо, як дитина проживає цю травму. Чи має з ким поділитися. Буває, батьки відсторонюються, не мають внутрішнього ресурсу це почути. Якщо знайшлися інші люди — шкільні психологи, інші дорослі, то ця дитина полегшить свій стан через таке спілкування. Дитина має мати опору на дорослу психіку та мати безпечне середовище. Якщо буде глибше заходити у травму, наслідки можуть бути різними. Вона може шукати опори у якихось залежностях. Або, наприклад, тікати з дому, у неї можуть з’явитися депресивні стани. Сексуальні зловживання щодо дітей — одна з найглибших травматичних подій, які можуть мати вплив на все життя. Але також важливо знати, що дитяча психіка досить гнучка і при підтримці та фаховій допомозі інтегруються навіть найстрашніші травматичні досвіди.

А тим часом…

Цю справу розслідує відділ поліції. Слідча, коли я їй зателефонувала, від будь-яких коментарів відмовилася. Лише зауважила, що слідство у цій справі триває.

Адвокат потерпілих Олег Іванов каже, що у поліції відмовились надати для ознайомлення матеріали справи.

— Той вчитель і надалі працює з дітьми, — каже адвокат. — Він написав мамі повідомлення, мовляв, вона «хоче його у могилу звести». Дитину опитували психологи і слідчі. Не могла би дитина цього вигадати. Я слідство, з одного боку, розумію (довести злочин нелегко), але чому вони не надають мені матеріали справи?