«У Кремлі велике свято...»

Парламентська коаліція “Європейська Україна” показала свою уразливість... Більшість не змогла прийняти у другому читанні законопроект щодо розширення повноважень Ради національної безпеки і оборони, який, на думку його авторів, повинен був зробити з цього “декоративного” органу дієвий інструмент реагування на всі виклики у країні.

“За” висловилися 223 депутати при необхідних 226. Не дали жодного голосу не тільки в “Опозиційному блоці” (що було прогнозовано), а й у “Самопомочі”, Радикальній партії, “Батьківщині”. Утрималося сім осіб з “Блоку Петра Порошенка”. І це стало сенсацією. Колишні “регіонали” аж стрибали від радості від цього фіаско, а у коаліції почалися “розбори польотів”... Згладити тертя між собою демократи спробують у четвер, 25 грудня, винісши проблемний документ (уже з правками) на повторний розгляд.

Законопроект наділяв РНБОУ і його секретаря значно більшими, ніж досі, правами, спрощував прийняття рішень державної ваги, передбачав координацію між органами центральної, місцевої виконавчої влади і силовими структурами у сфері нацбезпеки, посилював контроль над ними. А ще збільшував вплив РНБОУ на формування бюджету. Новації мотивували військовою загрозою, яка нависла над країною. З цими напрацюваннями напередодні погодилися всі коаліційні фракції, однак наступного дня вони провалили проект, до якого (начебто без їх відома) було внесено поправки. Опоненти твердили, що законопроект, всупереч Конституції, перетворює РНБОУ у додаткову владну структуру, підміняє окремі органи. Що він написаний спеціально під одну людину — чинного секретаря Раднацбезу Олександра Турчинова — і може призвести до узурпації влади.

Зокрема, депутат від БПП Сергій Лещенко нарікав на те, що РНБОУ хоче протизаконно підпорядкувати собі новостворювані незалежні органи — Антикорупційне бюро і Нац-

агентство з питань протидії корупції. У парламентській команді Яценюка кажуть, що всі ці фобії — надумані, і називають обструкцію шкідництвом, підігруванням ворогові.

Думки з приводу

Мустафа НАЙЄМ, народний депутат (“Блок Петра Порошенка”)

Не розумію, навіщо цей фінт з розширенням повноважень РНБОУ, якщо можна ввести посаду віце-президента спеціально для Олександра Турчинова. Очевидно, що призначення пана Турчинова — це спроба, з одного боку, поділитися відповідальністю за ситуацію в армії з прем’єром, а з іншого — збалансувати вплив президента і прем’єра на силовий блок.

Іронія долі полягає у тому, що цей закон наділяє Олександра Турчинова при Петрові Порошенку значно ширшими повноваженнями, ніж були у самого Петра Порошенка при Вікторові Ющенку у 2005 році. Тоді РНБОУ називали паралельним урядом, а пан Турчинов, будучи соратником Юлії Тимошенко, звинувачував Петра Порошенка в узурпації влади.

Дмитро ТИМЧУК, народний депутат (“Народний фронт”)

Провал у Раді законопроекту щодо РНБОУ- переконлива перемога тих, кому не потрібен ефективний сектор нацбезпеки і оборони України. З квітня ми киваємо на те, що між силовиками не відпрацьовано взаємодію. А як її відпрацювати, якщо єдиний координаційний орган у цій сфері — РНБОУ — по суті, є шкільним гуртком за інтересами, який не має реальних повноважень? Але варто було спробувати дати цій структурі реальну можливість працювати, як здійняли рейвах табуни тих, хто про нацбезпеку навіть на рівні “Вікіпедії” нічого не знає. Здивований, що в їхніх рядах — наші партнери по коаліції, які кістьми лягають, лиш би не допустити реальної координації дій армії, НГУ, спецслужб. У Кремлі велике свято...

Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ, політтехнолог

По голосуванню за розширення повноважень РНБОУ починають включатися не зовсім здорові механізми. По суті, це вже діагностування тяжкої недуги самої коаліції. І якщо позицію “нових” політиків ще можна пояснити їх внутрішніми мотивами, позиція інших учасників коаліції (РПЛ, “Самопоміч”, “Батьківщина”) попахує шантажем. У кого є запитання щодо особливої ролі РНБОУ в особливий період, повинен їх ставити на комітеті Пашинського. Але там їх чомусь не ставили. У підсумку, підніжка Турчинову виглядає як погано прихована помста на його адресу. І як затягування початку роботи Радбезу як мозкового центру силового і зовнішньополітичного блоків.