Коли рідня – по різні боки барикад

Скільки людей — стільки думок. Навіть якщо ці люди від дитинства живуть в одній хаті, вигодовані одним материнським молоком, доводяться одне одному братом, сестрою, сином, чоловіком, дружиною, батьком, вони не завжди стають “одного поля ягодами”. Нерідко є антиподами. Інколи світоглядні протиріччя загострюються між ними до такого ступеня, що рідні люди стають чужими, непримиренними опонентами. Ба навіть ворогами. Зокрема, у політиці. Так було у минулому, таке трапляється і тепер...

Класичний приклад — герой безсмертного гоголівського твору Анд­рій Бульба. Молодий козак купився на лестощі своєї коханої-полячки і перейшов на бік противника, забувши про клятву Вітчизні, про батька, козацького полковника, про брата Остапа. Фінал цієї зради фатальний: батько позбавляє життя свого сина-зрадника — “Я тебе породив, я тебе і уб’ю!”.

А ось реальна історія з недавньої минувшини. Кілька років тому автору цих рядків довелося спілкуватися з колишнім компартійним керівником районного рівня. Він розповідав про свою родинну трагедію: коли працював у радянських органах, його двоюрідний брат воював в УПА. Одного разу таємно зустрілися. Запитали один в одного: “Що, брате, будемо битися, чи будемо миритися?”. Сіли, переговорили, випили по чарці. На прощання обнялися і розійшлися в різні боки, кожен при своїй думці... Через кілька тижнів партизана убили “енкаведисти”. Ризикуючи посадою, його брат-комуніст згодом прийшов на цвинтар, впорядкував могилу і посадив біля неї улюблену братову березу...

Два місяці тому українці почули новітню політичну драму. Народний депутат від Партії регіонів Микола Жук тремтячим голосом розповів, що один з його братів служить в українській армії, бере участь в антитерористичній операції. А інший брат, бізнесмен, узяв до рук зброю і обстоює сепаратистів у складі так званої Донецької народної республіки.

— Сьогодні брат воює проти брата, — каже колишній соратник Януковича. — Це моя сімейна трагедія. Одному передаю пайки, обмундирування. Другого підтримую у телефонному режимі...

Схожим сюжетом для голлівудського фільму могла би стати і “майданна” історія, про яку у січні цього року писав “Високий Замок”. Один брат з галицької сім’ї служив у “Беркуті”, охороняв Банкову і стримував демонстрантів на вулиці Грушевського. Інший був активістом Революції гідності. Під час довгих телефонних розмов брати порозумілися. Переконавшись, що на Майдані — мирні люди, а не терористи, як їм розповідало начальство, “беркутівець” написав рапорт про звільнення. І не брав участі у кривавій масакрі, жертвою якою цілком міг стати його молодший брат...

Під час недавніх політичних штормів непрості стосунки складалися і у родинах наших співвітчизників, яких зараховують до бомонду. Для прикладу, у Льовочкіних. Глава сімейства очолював канцелярію диктатора Януковича, а його дружина, художниця-дизайнер Зінаїда Лихачова, підтримувала Майдан. Казала, що кожна мисляча людина, яка відчуває себе українцем, не може не відреагувати на те, що відбуває­ться в країні.

Народний депутат від Партії регіонів, співачка Таїсія Повалій до кінця стояла за Януковича. Коли в Україні оголосили жалобу за загиблими на Майдані, вона у Москві давала концерт до “Дня захисника Вітчизни”. Страусиної позиції матері не поділяє її син Денис. Активістом революції він не був, але знайшов у собі сили висловити ставлення до Майдану. Зокрема, до тих, хто загинув від куль снайперів: “Боже, які прекрасні ці люди! Правду кажуть, що Бог забирає найкращих. Земля пухом, покойтеся з миром!”. А далі Денис розкаюється у власній нерішучості: “У мене не вистачило сміливості навіть вийти на Майдан. Знайшов собі виправдання — люди, що віщали зі сцени, не вселяли довіри. Тепер не знаю, як дивитися в очі героям...”.

А хто б міг подумати, що син “прогресивної соціалістки” Наталії Вітренко Юрій не повірить у світле комуністичне майбутнє, а виявиться справжнім патріотом, позбавленим догм? Працюючи у “Нафтогазі України”, Юрій Вітренко був одним з ключових експертів у газових переговорах з Росією, на яку так молиться мама. Він аргументовано довів клеркам “Газпрому”, що вони у п’ять разів занизили для нас транзитний тариф і “зі стелі” взяли непомірно високу ціну експортованого нам газу.

Наступного дня після листопадового розгону Євромайдану Юрій Вітренко з дружиною і друзями приїхав з-за кордону у Київ. Працював на Майдані у найпекельніші дні, рятував поранених, виносив убитих. “Коли ти несеш реальний труп, твоя свідомість змінюється, тобі не хочеться переживати цього більше, просто не хочеться. І ти розумієш: якщо це повториться знову, ти просто не переживеш це наступного разу...”, — пояснював згодом син “прогресивної соціалістки” мотиви своєї присутності на Майдані.

Як жити разом людям

з полярними політичними поглядами?

Валентина ВОЛГА,

член Української спілки

психотерапевтів

Світоглядні конфлікти — найбільш складні між людьми, особливо між рідними, близькими. Але є речі, які всіх нас більше об’єднують, ніж роз’єднують. Якщо члени однієї сім’ї одне одного люблять, з повагою ставляться, приймають і розуміють різницю цього світогляду і цінностей, то можуть достатньо довго і щасливо існувати. Хоча найчастіше, як це не прикро, у таких ситуаціях вони дистанціюються одне від іншого. Тому даю найпершу пораду своїм клієнтам, в яких виникають озвучені вище проблеми, — не торкатися політичних тем у розмовах...

Візьмімо мене. Незважаючи на те, що розмовляю російською, я — ментальна українка. І за суттю своєю, і за кров’ю, і за світоглядом. У мене діти такі ж. А от батько моїх дітей — ментальний росіянин. Між нами існує світоглядний конфлікт. Мої батьки — взагалі діти Радянського Союзу, для них близькість з Росією — природна, закономірна. Тому під час наших родинних розмов ми взагалі не торкаємося політики. Я сама табуюю ці розмови, переводжу бесіду на щось інше. Адже ми одне одного все одно не переконаємо...

Можна жити разом людям з різними політичними поглядами. Можна любити одне одного, поважати. І приймати право іншої людини на власне національне патріотичне самовизначення, свідомість. Люди самі повинні бути внутрішньо вільними для того, щоб давати право вибору свободи іншому. Якщо ця внутрішня свобода у мене є, то я даю таке право іншому.

Але розумію, що все це дуже тяжко. Коли при мені ображають мою державу, моїх людей, мою мову, мою культуру — мені надзвичайно складно з цим жити...

До речі, у такі складні для України часи мої колеги-психотерапевти багато працюють, щоб зарадити людям, які відчувають подібний внутрішній дискомфорт. Наші фахівці допомагали своїми знаннями активістам Майдану. І зараз вони серед учасників антитерористичної операції, які, окрім усього, зазнають великих моральних перевантажень.