«Ми віддали вибір у руки одній людині. І покарані за це...»

Коли уряд Азарова рвонув євроінтеграційний стоп-кран, оголосивши про призупинення підготовки до підписання Угоди у Вільнюсі, у головах багатьох майнула думка про вуличні протести. А через лічені години після появи скандального кабмінівського розпорядження ця думка прозвучала публічно, у присутності представників Євросоюзу, експертів, журналістів, активної молоді. Усіх, хто зібрався у Львові на дискусію щодо європейського шансу України. Це не були прямі заклики до Євромайдану. Швидше, словесний поштовх — отямитися, не проспати свою громадянську гідність, не дати остаточно розтоптати свій вибір. Пропонуємо читачам найцікавіші тези з дискусії.

Про зраджені інтереси й автоматну чергу для уряду

Святослав Павлюк, громадський діяч.

Озвучена Кабміном пропозиція про створення три­сторонньої комісії за участю Європейського Союзу, України і Росії (для подальших переговорів після призупинення процесу асоціації з ЄС. — «ВЗ») у голові не вкладається. Виходить, що український уряд відмовився де-факто виконувати свою роль як інституції, яка керує суверенною територією, і запропонував віддати управління цією територією тристоронній комісії, в якій дві третини належать не українським представникам. Після такого Кабмін мав би скласти повноваження і застрілитися повним складом.

Ірина Бекешкіна, соціолог, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Процес зайшов у площину, яка дивна і не зрозуміла для європейців, але цілком нормальна і звична для нашої влади. Україну виставили на торг — хто більше дасть. Очікувалося, що грошима може допомогти Європа. Але європейці не були готові до такої постановки питання. Вони казали: хай Україна стане на шлях євроінтеграції, будемо допомагати вам робити реформи, чесне правосуддя і так далі. А від них очікували, щоб просто дали гроші... Поїхав Янукович до Путіна — раз, другий. Думаю, після другого разу вони таки домовилися — гроші будуть. Ось і вся інтрига. Янукович грає у безпрограшну, як йому здається, лотерею. Він готовий був підписати Угоду з ЄС. Але ціна, звільнення Тимошенко, здавалася йому надзвичайно високою. І грошей, скільки треба, прямо начебто не обіцяли. А гроші потрібні для виборчої кампанії. Я вже зараз боюся виборів. Якби ми підписали Угоду у Вільнюсі, хлопці тримали б себе у руках, хоча б відносно. Якщо ж Угоди не буде, і не буде на найближчий рік перспективи підписати її, страшно навіть уявити, якою буде президентська кампанія-2015.

Святослав Павлюк.

Ми ведемо дискусію у двох паралельних площинах: Європейський Союз говорить про цінності, українська влада — про інтереси. Рішення про зближення з ЄС — з розряду не тактичних, не стратегічних: це — рішення історичного плану. А такі рішення не повинні прийматися з розрахунку лише на короткотермінові інтереси. Росія доклала велетенських зусиль, щоб підписання Угоди у Вільнюсі не відбулося. В Україні держава за весь час не виділила стільки грошей на пропаганду європейської інтеграції, скільки противники євроінтеграції витратили на дез­інформування населення. Ситуація з замороженням Угоди викликала у мене асоціацію з пасажиром, який біжить за трамваєм, неймовірними зусиллями застрибує на підніжку, купує за останні гроші квиток у кондуктора, а потім вистрибує і біжить у протилежний бік.

Ярослав Грицак, історик, публіцист.

Українці завжди хвалилися тим, що ходили в Європу через двері. Це Росія — через вікно. Що ж сталося? Ми віддали рішення про входження чи невходження в Європейський Союз одній людині, яка хоче не через двері чи хай навіть через вікно, а через щілину у дверному замку ввійти в Європу. Ми пішли неправильним шляхом. І покарані за це. Повинні зрозуміти й осмислити цю поразку. Криза прискорює пошук рішення. Найгірше, що могло б бути, якби на поразку ми відповіли депресією.

Про неперебірливий електорат і рятівне покоління

Ірина Бекешкіна.

Коли говорили про те, що курс на Європу може додати Януковичу рейтингу, я не поділяла цієї думки. Навпаки, вважала, що різкий поворот до Європи зменшить електорат Януковича. Такий ризик був. Але коли ми провели у жовтні опитування, здивувалася: Янукович не приріс новим електоратом, але і не втратив. Як було 20 відсотків, так 20 і залишилося. Серед тих, хто готовий зараз проголосувати за Януковича, 60 відсотків підтримують вступ до Митного союзу. Але є і близько 30 відсотків тих, хто за ЄС. Такий ось феномен. Пояснюю це тим, що для людей, для багатьох з них, європейський курс чи Митний союз — це засіб, а не самоціль, куди ми рухаємося. Якщо, мовляв, отримаємо якісь дивіденди, хай буде Євросоюз. Хотіли, звичайно, у Митний, але якщо буде ЄС, це теж не завадить голосувати за Януковича.

Ярослав Грицак.

Україна рухається до того, що називають європейськими цінностями. Поволі, але рухається. Це цінності відкритого суспільства, яке не боїться змін і хоче їх. Найбільший наш здобуток — це «покоління Незалежності». За своїми цінностями воно набагато ближче до своїх сучасників, греків, французів чи поляків, ніж до українців старшого покоління. І це найбільший резерв змін, які мали б статися в Україні. Через 20-25 років ці молоді люди будуть на тому місці, де зараз сидять Янукович, Азаров, інші. Якщо вони прийдуть до влади, матимемо іншу країну. Але питання: чи буде у них такий шанс? 20-25 років — надто великий відрізок часу для історії. І тут є дві великі загрози. Перша — що «покоління Незалежності», особливо найактивніша його частина, виїде з України (у разі непідписання Угоди з ЄС загальний клімат в країні сприятиме тому, що все більше і більше людей виїжджатимуть). Друге питання: чи ті, які залишаться в Україні, не дадуть себе скоригувати за ці 20 років, чи не перетворяться на діячів такого ж штибу, як маємо зараз? Боротьба за майбутнє України — в руках цього «покоління Незалежності».

Ірина Бекешкіна.

У ставленні до вибору, куди рухатися, Україна ділиться на Захід і Центр (вони тяжіють до ЄС) і Схід та Південь (тут схиляються до Митного союзу). Але у молоді віком до 30 років в усіх регіонах переважає орієнтація на Європейський Союз. За рахунок чого перевага у підтримці Митного союзу на Півдні і Сході? Бо старшого покоління там — 90 відсотків. Воно не проросійське, а прорадянське. А молодь відрізняється тим, що не відчуває туги за Радянським Союзом.

Про цивілізаційний вибір, за який треба платити

Ніколас Бердж, керівник торговельно-економічного відділу Представництва ЄС в Україні.

Не буду перераховувати всі потенційні переваги, які Україна отримала б у разі підписання Угоди про асоціацію. Зупинюся лише на кількох. Якщо говорити про економічні реформи (на середню і тривалішу перспективу), то є чимало плюсів, які дозволять покращити бізнес-середовище в Україні, допоможуть збільшити інвестиції, стабілізувати економіку. Навіть у короткій перспективі очевидно, що дає Угода про асоціацію. Вона відкрила б для України європейський ринок з 500 мільйонами споживачів. Лише це, за нашими підрахунками, дало б українським експортерам 500 мільйонів євро на рік. Виробники привели б свої стандарти до європейських, й українські продукти стали б більш конкурентоздатними на світовій арені. Вони могли б продаватися не лише на європейському, а й на інших міжнародних ринках.

Золтан СалаІ, керівник відділу преси та інформації Представництва ЄС в Україні.

Говорячи про переваги, наведу приклад Польщі. Якщо порівняти її з Україною, позитивний ефект від європейської інтеграції очевидний. Перетнувши кордон, опинитеся в іншому світі. Не бачу причин, чому Україна не могла б отримати таких же результатів. Ось лише кілька цифр. У 90-му році ВВП на душу населення у Польщі був на вісім відсотків більший, ніж в Україні. Через п’ять років — вже на 175 відсотків вищий. Сьогодні — на 278. У 90-му році український експорт на душу населення був майже таким, як польський. А через п’ять років польський вже перевищував український удвічі. Між 1990 і 1995 роками інвестиції в Україну впали на 42 відсотки, і настільки ж виросли інвестиції у Польщу. Всі країни, які підписали Угоду з Європейським Союзом, побачили економічні вигоди.

Ірина Бекешкіна.

Часто доводиться чути: а чи відновить нам Євросоюз промисловість, чи дасть грошей, чи зробить дороги? Якщо зробить — ідемо в Євросоюз, якщо ні — не йдемо. Такий підхід бісить. Україна повинна сама це робити, з допомогою Євросоюзу, якщо думає туди вступати. Чи хочемо змінювати своє життя — це цивілізаційний підхід. А «зроблять чи не зроблять», «дадуть чи не дадуть» — це підхід торгашів.

Ярослав Грицак.

Зближення з ЄС — це інвестиція у майбутні покоління. Це цивілізаційний вибір, за який треба платити. Легко не буде, принаймні найближчі роки.