День Свободи зі сльозами на очах…

Вісім років тому в Україні розпочалася Помаранчева революція – як протест проти свавілля влади, проти порушених нею громадянських прав і свобод.

Указом президента Віктора Ющенка 22 листопада було проголошено Днем Свободи. Однак у грудні 2011¬го Віктор Янукович скасував його, встановивши натомість День Соборності та Свободи України і нову його дату -22 січня. Незважаючи на це, учасники тих подій Днем Свободи і далі вважають двадцять другий день листопада. Для них це і надалі державне та особисте свято. Кілька громадських організацій подали заявки на проведення 22 листопада масових акцій на Майдані. Очікується, що на них прийде від 10 до 40 тисяч осіб…

Спогадами про найяскравіші моменти Помаранчевої революції «Високий Замок» попросив поділитися її учасників та очевидців.

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, екс¬посол України у Білорусі, у листопаді 2004 р. — польовий командир Майдану

Навіть якби хотів забути ті події — не можу. Пам’ятаю все до дрібниць: від першого дня Майдану, встановлення сцени, до інавгурації президента. Прізвища стираються, а от обличчя, емоції людей -досі перед очима. Це був великий здвиг мільйонів рядових українців з різних куточків України…

Пригадую, у першу ж ніч Майдану до мене підійшла київська бабуся, якій було років за 70, дає 20 грн. і ще купу розмінних монет. Каже: «На тобі, синку, ці гроші. Може, хоч ви цих архаровців приберете від влади…».

Запам’яталися й інші зустрічі. Глибока ніч, піднімаюся уверх по Інститутській, десь в районі готелю «Україна» назустріч йде вусатий дідусь в однострої УПА. Порівнявся з ним, а він невдоволено буркнув: «Ух! Перетворили революцію на карнавал…». Не міг уявити собі цей чоловік, що революція може бути мирною, безкровною, із піснями, танцями…

Або взяти таку картинку. Шостий під’їзд Кабміну. Біля нього, як і біля всіх інших, стоять наші пости — щоб «регіонали» не вивезли документів. Уночі приходжу до цього поста: нікого немає там, а у дверях «сторожує» табличка з написом «Хирів — за Ющенка!»…

Не вивітриться з пам’яті і такий епізод. Десь на третій день революції у район містечка Вишневого прийшли поїзди зі Сходу. У них — трудяги¬українці, яких послали у Київ на противагу нам. «Шефи» цих людей з Партії регіонів роздали на кожне купе по ящику горілки, але не дали їжі. Тож ми завантажили свою машину продуктами і доправили туди, щоб люди не були голодними. Вони згодом приходили на Майдан — без жодної агресії, і ми були разом — «помаранчеві» і «біло¬голубі»…

Роман МУРІЙ, консультант народних депутатів Верховної Ради I¬VI скликань

У восьму річницю Помаранчевої революції хотів би добре слово сказати про громадянина України турецького походження, малого підприємця Сахіда Шарімова. У ті листопадові дні 2004¬го він віддав для великої справи Майдану усе, що міг. Оплатив проїзд цілого вагона людей, який їхав на підтримку революції у Києві, передав на потреби Майдану не один мішок борошна, цукру, макаронів. Сахід Шарімов -великий трудяга, великий патріот нашої країни. А ще -великий противник беззаконня. Колишній офіцер, він підтримував Майдан, щоб нарешті запанувала справедливість. Але нині він на кожному кроці стикається зі свавіллям влади, у тому числі місцевої. Цього поважного, простого і дуже порядного чоловіка (разом з дружиною¬українкою вони є інвалідами), попираючи право, «пресують» на кожному кроці. Нинішнє життя цих людей — драма…

Андрій ПАРУБІЙ, народний депутат, у листопаді 2004 р. — комендант Українського дому

Під час Помаранчевої революції щодоби десятки тисяч людей проходили через Український дім, який був своєрідною штаб-квартирою Майдану. І кожного дня, зранку до вечора, навіть уночі, прибирала цю величезну будівлю група молодих, завзятих і водночас скромних хлопців та дівчат. Вони навіть не мали часу піти на Майдан. Але робили іншу, не менш важливу роботу. Одягнувши на голови бандани, зі швабрами¬відрами прибирали болото, яке заносилося з ногами тисяч людей із вулиці. Аж потім з’ясував, що це були учасники… церковного хору зі Львова. Вони не намагалися потрапити в об’єктиви, виконувати найчорнішу роботу, можливо, не помітну для інших, без якої була неможливою повноцінна праця цього революційного підрозділу. Для мене це був символ самопосвяти великій справі…

Коли ми покидали Український дім, він був таким же чистим, як і тоді, коли туди зайшли. Ми хотіли показати світові, що не є якимись варварами. Що ми — цивілізовані люди, а не матроси¬залізняки, які штурмували у 1917 році Зимовий палац і чинили у ньому всякі неподобства. Чистота, порядок на Майдані і в Українському домі були однією з ознак нашого цивілізованого європейського протесту, а не дикого бунту…

А щодо того, що 22 листопада уже не є державним святом… Перенесення Дня Свободи — це свідчення панічного страху Януковича перед Майданом. Це ще і його бажання помсти, намагання стерти цей день з історії. Але викреслити цей день з нашої пам’яті неможливо!