«Листоношу-батюшку щодня хочемо бачити»...
«Тепер передплачуємо багато газет, – каже жителька села Копитів пані Ольга. – Хочемо нашого батюшку щодня бачити. Завжди добре слово скаже, щось порадить. Побалакаєш з ним бодай хвильку – на душі легше».
Мешканці Копитова і Ганнівки, що у Корецькому районі на Рівенщині, уже звикли, що настоятель їхнього храму отець Ігор у неділю править службу, а у будні працює листоношею… У двох селах 220 дворів. На воротах поштових скриньок немає, у кращому разі їхню роль виконують обрізані пластикові пляшки.
Церква, куди ходять парафіяни з обох сіл, на початку Копитова. Сім’я священика живе у невеличкій хатинці біля храму. 15 років тому отця Ігоря направили сюди служити. В оселі скромна обстановка, полиці заставлені церковними книгами, всюди образи. Листоношею священик влаштувався рік тому. Йти на другу роботу порадила дружина. Вона ж і допомагає чоловікові, коли той не вправляється.
«Минулої зими, коли були сильні морози, вона на санчатах розвозила газети, а я розносив пенсію», — хвалиться отець Ігор. У Власюків троє синочків: 10-річний Андрійко, 7-річний Ярославчик, найменшому Даміанчику незабаром виповниться п’ять.
— Пане отче, чому вирішили стати листоношею?
— Сім’я велика, дітки ростуть. На одну зарплату священика важко жити. Переговорив з начальником поштового відділення, напередодні якраз звільнилося місце, пройшов курси.
“У нас всі священики зайняті, — долучається до розмови матушка Зінаїда, — працюють у будівельних бригадах, тримають господарства, на заробітках багато. У неділю після служби їдуть у Київ на будову, у суботу ввечері — додому. У селах роботи немає”.
Щодня отець Ігор виходить на роботу удосвіта — о пів на шосту. Крім преси та листів, розносить по хатах пенсію. На “озброєнні” — газовий балончик. Досі довелося кілька разів його використати проти собак. «Деякі господарі не прив’язують псів, — скаржиться отець. — Коли бачу небезпеку — на ровер і чимдуж тисну на педалі. Як не встигаю, дістаю балончик».Щодня?
