НЕсвобода мирних зібрань

Після майже чотирьох років, упродовж яких законопроект «Про порядок організації і проведення мирних заходів» (він же — №2450) пролежав у парламентській шухляді, «регіонали» раптом згадали про нього. Витягли на світ Божий, струсили пил, але ухвалити одним махом не змогли. Реанімація призабутого законопроекту, якому критики дали назву «Про несвободу мирних зібрань», збурила хвилю громадських протестів. Але, відклавши скандальний проект до кращих часів (у березні документ спровадили на повторне друге читання), відмовлятися від нього у ПР не збиралися. Надто вже ласий він для влади з огляду на можливий вибух невдоволення, в який можуть вилитися парламентські вибори у разі фальсифікацій... Чи вдасться «Регіонам» протягнути законопроект 2450, незважаючи на спротив громадських організацій? Відповідь на це запитання може прояснитися вже цього парламентського тижня.

— У президентській Адміністрації стараннями чиновниці АП і радниці президента Марини Ставнійчук докладають усіх зусиль, щоб законопроект був остаточно ухвалений вже найближчими днями. Зробити це намагаються, не враховуючи зауважень громадських організацій і без експертного виснов­ку Венеціанської комісії, членом якої, до речі, є Ставнійчук, — заявив в інтерв’ю «ВЗ» член правління Інституту «Республіка», співкоординатор Всеукраїнської громадської ініціативи «За мирний протест!» Володимир Чемерис. — Чому бояться висновку Венеціанської комісії? Та тому що знають: він буде негативним. Намагання будь-що ухвалити законопроект до виборів викликає занепокоєння, що влада хоче отримати інструмент для придушення свободи зібрань. Це було б їй на руку як під час виборів, так і після їх проведення...

Понад 160 громадських організацій підтримали звернення до Верховної Ради про те, щоб законопроект 2450 не виносили на розгляд, а доопрацювали. Те, що поданий ще чотири роки тому урядом Тимошенко законопроект досі не змогли ухвалити, свідчить, що громадськість може напряму впливати на ситуацію в країні. Хоч в Україні й існують системні порушення свободи зібрань, але все-таки ситуація краща, ніж у Росії чи Білорусі. Не тому, що в нас уряди такі хороші, а тому, що українці самі змогли захистити цей хоч і невеличкий, але простір свободи.

— 2008 рік. В Україні не намічалося нічого революційного. Для чого уряду Тимошенко знадобився законопроект, який обмежував свободу зібрань?

— Свобода зібрань — найефективніший і часто єдиний для громадян спосіб захистити свої права. Студенти вийшли на демонстрацію і домоглися скасування кабмінівської постанови про платні послуги. Вийшли підприємці — добилися вето на Податковий кодекс. Збурилися незалежні профспілки і домоглися того, що Трудовий кодекс сьогодні не розглядається у Верховній Раді. Для афганців і чорнобильців, які не змогли добитися справедливості через суди, свобода зібрань стала єдиним способом захистити свої права. Пригадайте події з історії: студентське голодування

90-го року, акція «Україна без Кучми»...

Свобода зібрань — це засіб, яким українці можуть змінити своє життя, змінити владу. І будь-яка влада, хоч «помаранчева», хоч «біло-синя», звісно ж, зацікавлена у тому, щоб обмежи­ти цю свободу.

Раніше «регіонали» голосували проти ініційованого урядом Тимошенко законопроекту 2450 (у першому читанні його ухвалили у червні 2009-го). Нині ситуація змінилася. Вийшло як у приказці: точка сидіння визначає точку зору. В Росії був ухвалений законопроект про мітинги і демонстрації, який свого часу подав тодішній уряд Касьянова. Потім Касьянов перейшов в опозицію, і зараз його прихильників розганяють за законом, який був ухвалений з подачі уряду Касьянова. У нас, якби вже був прийнятий закон 2450, за цим законом розганяли б прибічників Тимошенко. Тим, хто при владі, треба пам’ятати: сьогодні ти — у владі, завтра можеш опинитися в опозиції. Тому краще не просовувати обмежень, які потім можуть обернутися проти тебе ж.

— Два роки тому Венеціанська комісія вже давала оцінку законопроекту 2450. Наскільки були враховані її рекомендації у доопрацьованому варіанті проекту, який тепер просовують «регіонали»?

— Реакцію Венеціанської комісії можна назвати вироком: критичні зауваження були ледь не до кожної статті законопроекту. Їх врахували лише частково. Були враховані рекомендації про те, що необхідно забезпечити контрзібрання, спонтанні зібрання, обмежити перелік підстав для заборони мітингів. Але принципові зауваження Венеціанської комісії і громадських організацій не врахували. Наприклад, термін, упродовж якого треба повідомити про проведення зібрання. Два робочі дні, як прописано у законопроекті, — це надто великий строк, який не дає можливості громадянам оперативно зреа­гувати на резонансні події. А влада матиме достатньо часу, щоб заборонити будь-які неугодні мітинги. Не виписано положення про спонтанні зібрання. У законопроекті є таке поняття, але, можливість проведення спонтанного зібрання, по суті, зводиться нанівець іншими положеннями проекту. Немає вичерпного переліку місць, де заборонено проведення зіб­рань. А це означає, що влада може видати нормативно-правові акти, які завтра заборонять збиратися біля обласної адміністрації чи, скажімо, біля Адміністрації президента.

Є й інший важливий момент: законопроект про мирні зібрання не можна приймати без внесення поправок до Кодексів про адмінпорушення й адмінсудочинство. Інакше цей закон, яким би хорошим він не був, буде лише так званим демократизатором. А в руках влади і далі залишатиметься каральний дубець проти організаторів й учасників неугодних зібрань (за порушення «встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій» стаття 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає не лише попередження чи штраф, а й виправні роботи строком на один-два місяці і навіть адмінарешт до 15 діб. — «ВЗ»). Ми вимагали і змін до Закону «Про місцеве самоврядування», щоб місцеві органи влади не приймали положень, які б обмежували свободу зібрань на території того чи іншого міста.

— Чим на сьогодні регламентований порядок проведення масових акцій?

— Є 39 стаття Конституції й 11 стаття Європейської конвенції захисту прав людини й основ­них свобод, яка також гарантує свободу зібрань. Якщо вже прий­мати окремий закон, то він має бути таким, щоб гарантував, а не обмежував право на свободу зібрань.

— Яка доля альтернативного законопроекту про мирні зібрання, який підготували правозахисники?

— Цей законопроект, який розробляли разом із міжнародними експертами, був презентований наприкінці минулого року. Він отримав позитивний висновок Венеціанської комісії. Але внести його до парламенту наразі немає можливості, і за нинішньої Верховної Ради не буде.