«Українська академія друкарства повинна існувати!»

Українську академію друкарства хочуть у найкоротші терміни, а саме в березні 2024 року, приєднати до НУ «Львівська політехніка». Така ідея виникла у головах чиновників з Міністерства освіти й науки України. Ситуацію широко обговорюють в академічній спільноті, серед студентства, громадськості, в соцмережах. Багато хто обурюється через таку позицію некомпетентності МОНу, мовляв, хочуть фактично знищити унікальну академію… Насправді це вже друга така «рейдерська атака» міністерства на цей виш. Ще 2022 року тодішній міністр освіти й науки Сергій Шкарлет хотів «реорганізувати» Українську академію друкарства шляхом об'єднання з ЛНУ ім. І. Франка. Тоді завдяки підтримці ЗМІ й нардепів цьому вдалося запобігти. А тепер ідея «оптимізації» не дає спокійно жити нинішньому очільнику МОН Оксену Лісовому… Про те, чим небезпечна така «оптимізація», журналістка «ВЗ» розпитала в. о. ректора Української академії друкарства, доктора технічних наук, професора Богдана Дурняка.

— У час війни державна інституція, яка має стояти на засадах ідей державотворення, пропонує нам самознищити­ся! — обурюється пан Дурняк. — Навіть у радянські часи до такого не додумали­ся, щоб УАД з кимось об'єднати! Колек­тив, студентство й ректор УАД дізнали­ся про можливу реорганізацію академії зі… соціальних мереж. Офіційної інфор­мації про реорганізацію від МОН України не надходило.

Дивно, що таке важливе питання, як існування закладу вищої освіти (ЗВО) зі 100-літньою історією, обговорювали на засіданні Громадської організації «Спіл­ка ректорів України»… без участі ректо­ра УАД. Тим більше, що коли я і перший проректор УАД Ярослав Угрин зустріча­лися наприкінці 2023 року із заступником міністра освіти Михайлом Винницьким, про будь-яку реорганізацію УАД мови не було, оскільки в план оптимізації нашу академію не включили. Вчена рада Укра­їнської академії друкарства не розгляда­ла та не приймала жодних рішень щодо приєднання, не брала участі у спіль­них засіданнях МОН України, присвяче­них розглядові такого об'єднання, та не отримувала жодної офіційної інформації щодо реорганізації УАД.

— Зі соцмереж дізнаємося, що на захист УАД виступили чимало різних організацій…

— На захист нашого вишу виступили, зокрема, студентське самоврядування, профспілкова організація вишу, моло­ді вчені. У своїх зверненнях вони наголо­шують: УАД — єдиний автономний заклад вищої освіти (ЗВО) в Україні, який готує весь спектр спеціальностей для видав­ничо-поліграфічної, пакувальної галу­зей, ЗМІ, книгознавства та мережі кни­горозповсюдження. Це підтверджено Національним агентством із забезпечен­ня якості вищої освіти. Отже, академія, за запропонованими МОН критеріями, не потрапляє під процедуру реорганіза­ції.

В УАД сконцентровано понад 80% усього наукового потенціалу України у видавничо-поліграфічній та пакуваль­ній галузях (доктори і кандидати наук), у нас є вся матеріально-технічна база, ми успішно проходимо акредитації, ми фі­нансово незалежні. Маємо потужні між­народні зв’язки, підтримку закордонних партнерів і роботодавців, якісно готує­мо кадри для галузі. Тож немає жодної потреби приєднання до іншого навчаль­ного закладу, бо це тільки послабить під­готовку фахівців, яких ми готуємо. Зо­крема, студенти у своєму зверненні просять зупинити можливий процес ре­організації.

— Чи є Українська академія друкар­ства критично важливим вишем для економічного розвитку держави?

— Однозначно, так! МОН визнає де­які ЗВО критично важливими для функ­ціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Але чомусь УАД немає в цьо­му переліку! Унікальні фахівці, яких го­тує наш вуз, є опорою українського дру­кованого слова. За час російської агресії в Україні було знищено велику кількість книг, видавництв та бібліотек. Щоден­но ворог руйнує нашу культуру та іден­тичну самобутність, знищуючи культурну спадщину і українське друковане слово. Видавничо-поліграфічна сфера відіграє важливу роль в інформаційній безпе­ці держави. Коли до Вінстона Черчил­ля підійшли з проєктом бюджету Великої Британії під час Другої світової війни з пропозицією скоротити бюджет на куль­турні цінності, він запитав чиновників: «А заради чого ми воюємо?». То заради чого воює Україна? Заради свого майбутньо­го, заради перспектив нашої молоді, які закладаються саме через освіту! Без книжки ми не зможемо ні у школі, ні у ви­шах вчити молоде покоління українців.

Наше основне бажання — щоб у гонит­ві за оптимізаційними процесами Украї­на не втратила єдиний самобутній центр підготовки редакторів, друкарів, митців, книгознавців та книгорозповсюджувачів. Українська академія друкарства повинна існувати і мати підтримку держави — як культурний осередок, що забезпечує освітніми компетенціями молодих фахів­ців, які після завершення навчання ство­рюватимуть україномовний контент.