Відносини США та Венесуели: криза, нафта і загроза військової сили Трампа

З початком другої адміністрації Дональда Трампа відносини між США та Венесуелою різко загострилися.

Вашингтон відмовився визнавати чинного президента Ніколаса Мадуро легітимним, звинувативши його у фальсифікації виборів у 2019 році, а також звинуватив країну в недостатній боротьбі з наркотрафіком.

Трамп використовує риторику постійного нагнітання на адресу Каракаса. США розгортають військову присутність у Карибському басейні. Звучать обіцянки завдати ударів по військових об'єктах.

Наприкінці листопада Трамп заявив про можливість закриття повітряного простору над Венесуелою.

Попри ці погрози, масштабна військова операція США так і не розпочалася.

Вашингтон обмежився кількома смертоносними атаками на венесуельські судна.

Експерти, зокрема Reuters, попереджають: якщо США все ж вирішать змусити Мадуро піти військовою силою, це, ймовірно, призведе до партизанської боротьби або перетворить Венесуелу на «некеровану державу», а не до стабілізації.

Венесуела, попри величезні природні багатства, переживає нескінченну політичну та гуманітарну кризу.

Венесуела володіє найбільшими у світі підтвердженими запасами нафти (у 2023 році оцінювалися в 303 мільярди барелів).

Через санкції, запроваджені США та ЄС ще за першої адміністрації Трампа, країна помітно відстає від інших виробників за рівнем експорту.

Санкції підвищили ціну на імпорт, зробивши товари першої необхідності (продукти харчування, засоби гігієни) дефіцитними. У 2019 році в розпал урядової кризи населенню бракувало навіть туалетного паперу.

Бразильська журналістка Сільвія Коломбо зазначає: «Хоча населення тут здебільшого бідне, Венесуела дуже багата країна завдяки нафті. І Мадуро може купити тут собі підтримку.»

Наталія Шевченко, доцентка КНУ імені Тараса Шевченка, вказує, що криза є результатом провальної політики Уго Чавеса та його наступника Мадуро.

Чавес вважав, що Венесуела може жити за рахунок продажу нафти, закуповуючи всі інші необхідні продукти з-за кордону, що виявилося згубним.

За прогнозами МВФ, інфляція до кінця року сягне 270\%, що є найвищим показником у світі.

Цінність національної валюти впала більш ніж на 80\% відносно долара лише за останній рік.

У 2024 році 86\% венесуельців жили за межею бідності.

Складність виживання очевидна в порівнянні місцевих зарплат та цін.

Офіційна мінімальна ставка зарплатні у Венесуелі наразі становить близько 3,5 долари на місяць, завдяки бонусам держслужбовці отримують до близько 140 доларів.

Багато хто у Венесуелі поєднує кілька робіт — в підсумку зазвичай виходить еквівалент 200 доларів на місяць.

Водночас за три десятки яєць доведеться заплатити 6,4 долари, а за кіло сиру — близько десяти.

«У Венесуелі чимало проблем із транспортом, бракує продуктів у супермаркетах і на ринках, а ще ліків.

Там просто немає ліків.

Хто зараз хворий на рак у Венесуелі, змушений купувати препарати для хіміотерапії на чорному ринку.

Усе це справді налаштовує людей проти режиму", — ділиться Коломбо.

За таких умов, розповідає Наталія Шевченко, популярною стала практика так званих «пайків», соціальної підтримки, на яку могли розраховувати лише лояльні до режиму венесуельці.

«Більшість населення країни проживає у містах — це понад 93%.

Парамілітарні групи, які реально контролюють регіони країни, дуже добре ознайомлені з ситуацією і можуть надавати режиму Мадуро інформацію про лояльність тієї чи іншої родини.

І виходить, що лояльні отримують більше.

А ті, хто не знайшли компромісу із совістю, виїздять за кордон, поповнюючи лави іммігрантів як у сусідніх країнах, так і у США", — каже Шевченко.

За різними підрахунками, наразі за кордоном опинились від чотирьох до восьми мільйонів венесуельців.

Приблизно 600 тисяч із них перебували у США за програмою тимчасового захисту.

Попри вимогу Трампа згорнути цю програму й відправити венесуельців додому, апеляційний суд наприкінці літа його ініціативу заблокував.

Утім, понад 350 тисяч тих, чий захист завершено ще навесні, наслідки рішення Трампа вже відчули.

Частину з них звільнили з роботи, когось утримували в імміграційних в’язницях, розлучали з дітьми-громадянами США й навіть депортували.