Окрім ранкової хвилини мовчання — молитва «Отче наш» та Гімн України

Зареєстровано дві електронні петиції. Противники ідеї кажуть, що достатньо для вшанування пам’яті захисників хвилини мовчання. Прибічники мають свої аргументи: молитва та національний гімн не бувають зайвими, мають стати знаком єдності, духовної сили та відповідальності за майбутнє громади. А дехто пропонує додати ще духовний гімн «Боже великий єдиний».

Дві відповідні петиції з’явилися на сервісі місцевих електронних петицій. Ось які аргументи наводять автори ініціатив.

«Щоденна хвилина мовчання о 9:00 годині ранку стала виразом пошани й пам’яті в умовах війни. Пропоную, щоб після неї у Львові публічно звучала молитва „Отче наш“, як звернення до Бога у вірі, єдності та усвідомленні відповідальності за майбутнє», — йдеться у петиції авторства Олени Лисенко.

Львів'янка Богдана Паламарчук пропонує додати виконання гімну України після хвилини мовчання.

«Запровадження цієї ініціативи сприятиме патріотичному вихованню, підвищенню морального духу мешканців міста та стане важливим щоденним нагадуванням про ціну нашої свободи», — вважає пані Богдана.

Обидві петиції наразі не набрали необхідних 500 голосів, аби у мерії ініціативи розглянули та впровадили у життя. На збір підписів передбачено 60 днів.

У соцмережах тим часом виникла дискусія. Чимало львів'ян проти додаткових атрибутів, вважають, ранкової хвилини мовчання цілком достатньо. Кажуть, це займе понад п’ять хвилин, все місто завмирає, зокрема громадський транспорт — люди спізняться на роботу.

«Під час хвилини мовчання релігійні люди і так моляться», — пише у Фейсбуці директорка спільноти «Емаус-Оселя» Наталія Саноцька.

Відомий львівський волонтер, який з перших днів великої війни працював на головному залізничному вокзалі, громадський діяч Андріян Мозола сказав для «ВЗ» свою думку про петиції:

«Хвилина мовчання о 9:00 годині — це важливий духовний і громадянський жест. Вірю, що цей момент може мати ще глибше значення. Пропоную не просто мовчати, а прикладати руку до серця — як знак внутрішньої участі та поваги. А також, за бажанням, — молитися: вголос або подумки. Це дозволить кожному не просто „пережити“ хвилину, а наповнити її особистим сенсом, зверненням до Бога, вдячністю і надією. Така форма залишається вільною, не нав’язує обряду, але надає простір для духовної дії — у тиші, в єдності, у щирості».