На відстані сльози пам’яті

Під орудою полковника медичної служби Івана Гайди львівський шпиталь став потужним закладом військової медицини. Це засвідчили вже перші тижні російсько-української війни. Тут повернули до життя сотні й сотні наших поранених воїнів. Окрім того, полковник Гайда з перших днів бойових дій організував з-поміж кращих медиків центру його своєрідний філіал на передовій, де допомогав воякам (а поранення бували дуже важкі), що суттєво знизило кількість безповоротних втрат.

Талановитий лікар, кандидат медичних наук, видатний організатор військово-медичної справи, бойовий офіцер Іван Гайда мав ще й ліричну натуру, чудово знався на літературі, музиці. Планував збудувати на території центру ще один корпус із вертолітним майданчиком, адже від швидкості надання допомоги часто залежить чиєсь життя. Як лікар особисто врятував багатьох, а от себе від коронавірусу зберегти не зміг. У ці дні минає рік, як полковник відійшов у інший світ… До його численних відзнак торік додалася ще одна, уже посмертно, — орден «За заслуги» ІІІ ступеня.

Ідея такої книжки пам’яті належить другу й бойовому побратимові Івана Гайди полковнику запасу Олександрові Поронюку, який багато років очолював Західний регіональний медіацентр Міністерства оборони України. Він і упорядник, і один з авторів видання. Завдяки енергії Олександра Поронюка від задуму до його втілення у тиражі минув рекордно короткий термін — менш, як три місяці. Долучилися до цього проєкту першокурсники та викладачі факультету журналістики ЛНУ ім.І.Франка, про що зазначено у книзі окремим рядком.

У солідній (майже 400 сторінок!) ілюстрованій книзі — 43 спогади-зарисовки. Їхні автори — дружина, донька й син Івана Гайди, його колеги-медики, бойові побратими, земляки з Тернопільщини, воїни АТО-ООС, яким він урятував життя, знані особистості, із якими його єднала дружба і приязнь, серед них — Олег Синютка, Святослав Вакарчук, Павло Дворський, Мирон Маркевич.

А саме представлення книги стало зворушливою художньою композицією просто неба, де спогади чергувалися з високою поезією, тужливими мелодіями військового оркестру.

Вероніка Матвієнко