На дорогу до Португалії каратисту-чемпіону скидалося усе село

У родині Занозовських ніхто спортом не марив. Сашко, навчаючись у Тинному, особливого вибору у спортивних секціях не мав. Із друзями ходив на волейбол, та не цікавився ним серйозно. Складаючи ЗНО, мріяв стати студентом звичайного вишу. Та доля тоді не усміхнулася.

«Не вистачило балів, — розповідає Олександр Занозовський, — і я вирішив поступати в Сарни в ПТУ. Через рік, коли знову складав ЗНО, дізнався, що попереднього року сталася помилка, мої дані в Києві неправильно внесли. Тож я вже тоді міг стати студентом університету».

Результатами у навчанні Сашко довів, що є гідним студентом рівненського Національного університету водного господарства та природокористування. А пізніше поставив собі високу планку у спорті.

«Я рік ходив на кікбоксинг, — розповідає Олександр. — А потім покинув. Тренер мене не особливо любив, до змагань готував іншого спортсмена. А я почувався тренувальною грушею… Набридло, що мене постійно б’ють по морді, тож став шукати щось інше».

Сашко почав в Інтернеті цікавитися, яким «бойовим» спортом можна серйозно займатися у Рівному. Вибір впав на карате.

«Пізніше мені друг розповів, що спеціально на першому тренуванні мене пресонули, щоб побачити, чи прийду знову. А я прийшов, бо мені дуже сподобалося», — згадує хлопець.

У карате Сашко почав робити успіхи. Через рік тренер Сергій Куліш запропонував хлопцю спробувати свої сили на чемпіонаті України. Однак той… відмовився.

«А як я мав їхати? Я відверто тренеру сказав: „Сенсей, фінанси співають романси“. Бо ж я студент, ні копійки не мав за душею. Хоча образливо було відмовлятися саме через гроші», — ділиться спогадами юнак.

Вирішив улаштуватися на роботу. Вдень ходив на пари, ввечері на тренування, вночі — у нічний клуб, де працював сторожем. Цей графік вибивав із колії, з’явилася постійна втома. Але наступного року Олександр уже зміг дозволити собі поїхати на змагання. Та тоді з чемпіонату України з карате повернувся без перемоги. Каже, втома далася взнаки, не зміг опанувати себе. Тому поставив собі дві цілі: тренуватися активніше й покинути нічну роботу. І результат не забарився.

Торік Олександр Занозовський здобув перемогу на Кубку України з карате. На Сашка чекав чемпіонат Європи. Та безгрошів’я знову змусило відмовитися від змагань, бо бракувало грошей на дорогу…

Цього року історія із Сашком повторювалася один до одного, адже знову виборов перемогу в Україні, і треба потрібно було готуватися до чемпіонату Європи в Португалії. А коштів на поїздку не мав… До змагань лишався місяць. І тут на допомогу синові прийшла мама. Щиро розповіла про все голові місцевої громади та односельчанам, попросила підтримки. І люди відгукнулися!

І ось Португалія, підготовка до змагань, перший бій. Сашко впевнено здобуває перемогу. Легко виходить у фінал, а там — суперник-українець. Обоє мали неймовірну жагу до перемоги, та перевага була на боці Занозовського.

«Я мусив виграти, — з хвилюванням у голосі розповідає чемпіон. — Бо дав собі слово: „Як не виграю, у село не повернуся“. Морально на тих змаганнях було дуже важко. Постійно думав про те, що поїхав на чужі гроші. І коли вже все, бій достроково закінчився моєю перемогою, я ніби розумів, що вже чемпіон, а радості не було. Я ж людям гроші винен…»

А ще Сашко переміг на мажінародному турнірі з карате в Одесі. Зараз готується до захисту диплома. Запитую, з чим планує далі пов’язати своє життя: гідромеліорацією, яку освоює в університеті, чи спортом.

«З карате, — каже Сашко. — Бачу себе у спорті. Попереду чимало важливих змагань. Якщо контактні бої карате включать у перелік олімпійських видів спорту, перший побіжу на на них записуватися!».

Фото з Олександра Занозовського

Рівненська область