300 кадетів-«спартанців»

Уже кілька років між Львівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Крут і схожим навчальним закладом у Каунасі (Литва) — кадетським ліцеєм ім. Генерала Повіласа Плехавічуса — не просто тісна співпраця, а справжня дружба. Як це зазвичай буває, спочатку потоваришували керівники закладів — Юрій Гусар та Річардас Жилайтіс. Обидва — фанати своєї справи. Такі люди тягнуться один до одного, вчаться один в одного, переймають досвід, щоб найкращі здобутки колег запозичити та зробити свій заклад ще крутішим.

Згодом литовці відвідали «кру­тян», потім був візит-відповідь. Дружба з кожним роком міцніла. Здружилися між собою не лише ліцеїсти двох країн, а й педагоги, які гостювали одні в одних… У лис­топаді 2022-го в Каунаському кадетському ліцеї навіть відкрили український клас, який назвали на честь колег зі Львова, — клас імені Героїв Крут. Нині в ліцеї навчають­ся 14 кадетів з України. Переважно це діти українських біженців, що втекли від війни.

З Річардасом Жилайтісом я познайоми­лась під час чергового випуску «крутян». До речі, останнім часом свої вітальні промови на випуску чи на присязі у ліцеї ім. Героїв Крут Річардас виголошує українською мовою! При нагоді литовський гість запросив і мене у Каунас. Звісно, я з радістю скористалася запрошенням!

Щоб врятувати підлітків від криміналу, заснував гурток «Юного воїна»

У Литву бажано їхати влітку. Бо в інші пори року погода у цій балтійській країні не дуже… Але доволі холодний і сирий клімат з лишком компенсується тепло­тою сердець литовців. Стрима­ні і, здавалось би, беземоційні зовні, зсередини вони напро­чуд теплі, чуйні і співчутливі до України. Коли з ними спілкуєш­ся, складається враження, що їхня єдина турбота — якнайбіль­ше допомогти Україні. У Литві, зокрема у Каунасі, на кожному кроці - український синьо-жов­тий стяг як наочний символ со­лідарності з нашою країною. Український прапор майорить і на флагштоку при вході перед кадетським ліцеєм ім. Генерала Повіласа Плехавічуса — поряд з національним прапором Лит­ви та прапором Ізраїлю (як вияв солідарності з єврейським на­родом, який постраждав від на­паду бойовиків ХАМАС).

У холі ліцею звертаю увагу на дитячі малюнки на стіні, присвя­чені трагічним подіям в Украї­ні та україно-литовській дружбі.

А ще великий плакат, на яко­му написано кількадесят слів та висловів українською та відпо­відний аналог литовською. На кшталт — «Доброго ранку!», «До зустрічі!», «Слава Україні», «Пе­репрошую» тощо..

У кабінеті директора ліцею також багато української атри­бутики. Зокрема, збільшена ко­пія знаменитої поштової марки, присвяченої потопленню росій­ського воєнного корабля «Мо­сква»…

Річардас Жилайтіс розповів історію та передісторію засну­вання військового ліцею. Фор­мально ліцей існує лише з 2013 року. А почалась історія закла­ду з неформального гуртка для підлітків. У Литві, як і в Украї­ні, 90-ті роки минулого століття були буремні, «балом правили» кримінальні структури, які затя­гували у свої тенета молодь. У Каунасі був генерал внутрішніх військ Модалов — за національ­ністю чеченець, але великий па­тріот Литви. І він взявся рятува­ти підлітків від кримінального середовища. Генерал на базі внутрішніх військ створив гур­ток, де проходили вишкіл 150 юнаків. З цього гуртка за спри­яння міської влади Каунаса зго­дом народилась школа «Юного воїна». А вже з 2013 року шко­ла стала кадетською імені Гене­рала Плехавічуса (національний герой Литви, борець за неза­лежність).

Основний критерій відбору в ліцей — мотивація

Каунаський військовий лі­цей унікальний тим, що туди приймають на навчання ді­тей уже з п’ятого класу (вчать­ся у Литві до 12 класу). Причо­му і хлопців, і дівчат. Як на мене, це досить рано, оскільки таким малим дітям складно витриму­вати навантаження військово­го навчального закладу з його дисципліною та навіть військо­вою формою з важкими чере­виками, які треба носити під час навчання. Річардас погоджуєть­ся, але, каже, діти того хочуть… Основний критерій відбору в лі­цей — навіть не високі оцінки, а насамперед мотивація майбут­ніх кадетів. За рік до вступу з ними проводять співбесіду, де діти мають переконати дорос­лих, для чого їм потрібна саме військово орієнтована освіта.

Уже перед самим вступом абітурієнти їдуть у табір, де ін­структори та соціальні праців­ники спостерігають за їхньою поведінкою і вчинками. Якщо бачать, що дитина має яскраво виражені лідерські якості, при цьому оцінки у табелі не надто високі, перевагу при вступі ма­ють саме такі учні. Важливо та­кож, чи має дитина командний дух, чи здатна гуртувати навко­ло себе інших. «Батькам, діти яких невмотивовані і безініціативні, я раджу вибирати інші навчальні заклади, де зможуть себе проявити у чомусь іншому. Крім того, у військовому ліцеї така дитина не зможе собі дати ради, навіщо її «ламати», — каже Річардас.

«Хочу собі довести, що зможу!»

У ліцеї - 300 ліцеїстів. Їх точ­но можна порівняти з 300-ми спартанцями. І річ не тільки у дисципліні… Щороку у січні на­чальник ліцею робить тради­ційний нічний похід. Для учас­ті у ньому відбирає 17 кадетів (бо автобус, який везтиме на­зад, має лише 17 місць), хоча охочих завжди набагато біль­ше. Щоб потрапити у цю групу, кадети пишуть мотиваційне есе, де доводять, чому хочуть взяти участь у поході. Найбільш пере­конлива мотивація — «хочу собі довести, що зможу!». Йти треба 28 кілометрів по промерзлому лісу, болотах… Та ще й з важким наплічником. Виходять о 9-й ве­чора. До фінішу приходять за­звичай о 5-й ранку.

Цього року в групі йшли п’ять семикласників. Річардас дуже за них хвилювався, бо ж зо­всім діти. Переживав, чи дадуть собі раду. Але менші йшли на­рівні зі старшими. Десь на се­редині подорожі один із семи­класників спитав Річардаса (а він — єдиний дорослий у групі), чи довго ще йти? Річардас зро­зумів, що хлопець вже геть вто­мився, і каже йому: «Ти — моло­дець, пройшов вже 11 км. Давай покличу водія, він тебе забере. Бо бачу, вже не маєш сил…». Малий відповів: «Ні. Я йду!». Че­рез деякий час Річардас ще раз йому запропонував перепочи­ти в автобусі, мовляв, ти і так ге­рой. Той вперто відмовився. Рі­чардас його запитав: «І звідки у тебе сили беруться?». Хлопець відповів: «У мене батько такий. Я маю бути, як він».

До речі, цієї зими в групі був 13-річний хлопець з України, який цього року хоче вступати у ліцей. Річардас вирішив пере­вірити хлопця на міцність і за­пропонував йому взяти участь у нічному поході. Хлопець з ра­дістю погодився і без проблем подолав важкий шлях. Тож на­ступного навчального року буде тут вчитися, бо довів, що гідний цього.

«Журнал добрих справ»

Але у Каунаському ліцеї ви­ховують не лише мотивованих, загартованих і дисциплінованих кадетів. Тут велику увагу при­діляють гуманітарній складо­вій. При цьому у роботі з дітьми шукають креативні підходи. На­приклад, кожен кадет має свій «журнал добрих справ». Він на­зивається «паспорт доброволь­ця». Туди учні записують добрі справи, які роблять у вільний від навчання час. Зокрема, мо­жуть піти у будинок для преста­рілих, дитячий садок або в соба­чий притулок. Чи поприбирати у міському парку. А з часу великої війни в Україні багато хто плете маскувальні сітки, які потім від­правляють до України. За свої добрі вчинки учні отримують бо­нус — наприклад, квитки в театр чи кіно.

Віднедавна начальник ліцею налагодив співпрацю з місце­вим драматичним театром — кадети два-три рази на місяць працюють у театрі як волонте­ри. Приходять у театр в гарній парадній формі, зустрічають глядачів, допомагають їм знайти своє місце у залі… Річардас каже: «Солдафони» в армії не потрібні - потрібні інтелектуаль­ні військові".

За формою освіти кадет­ський ліцей нагадує звичайну школу — до обіду тут традицій­ні уроки. В перерві діти, як і у звичайних школах, «носяться» по широких коридорах. Єди­на помітна відмінність — усі у військових одностроях. А вже по обіді - військово орієнто­вана підготовка. З кадетами займаються інструктори ли­товського війська або силових структур. Це заняття з тактич­ної медицини, інженерна під­готовка, вивчення стрілецької зброї, гірська та скелелазна підготовка, навички виживання в дикій природі та урбанізова­ній місцевості. До речі, началь­ник ліцею — також військовий, відтак веде уроки — викладає кадетам військову справу…

«Йдеться не так про комфорт, як про гідні умови навчання»

«У львівських колег мене найбільше вражає ставлен­ня педагогів до учнів, до своєї місії вчителя, — каже Річардас. — Своїм вчителям ставлю ва­ших у приклад. Найголовніше у навчанні - взаєморозуміння між вчителями і дітьми. Я бачу, як ваші вчителі люблять дітей, люблять свою професію і лю­блять ліцей. Наскільки вони від­дані і відповідальні. Це дуже на­дихає».

Для учнів надзвичайно важ­ливе гідне до них ставлення. Бо саме це виховує особис­тість, почуття власної гіднос­ті. Начальник Львівського лі­цею Юрій Гусар каже, що був вражений однією маленькою деталлю, яку зауважив у ліцеї в Каунасі. «Мій колега Річар­дас якось звернув увагу, що під час перерви між уроками каде­ти зазвичай „кучкуються“ у ко­ридорах в одних і тих же місцях. І їм там не зовсім зручно, бо сі­дають чи на підлогу, чи спира­ються на стіни… І тоді він вирі­шив у цих куточках поставити крісла… Здавалось би, дрібни­ця, але дуже красномовна. Ніби військовий ліцей, тут не міс­це для сентиментів чи комфор­ту. Але йдеться не так про ком­форт, як про зручність, про гідні умови навчання, про турботу…»

Коли ми вже прощалися, Рі­чардас сказав, що його мрія, аби українці і литовці чим біль­ше спілкувалися між собою, під­тримували такі ж дружні стосун­ки, як його ліцей з львівськими «крутянами». Він усіляко нама­гається цьому сприяти. Зокре­ма, звів між собою одну з львів­ських шкіл і школу в Каунасі, познайомив капеланів зі Львова і Каунаса. Його друзі-бізнесме­ни невтомно волонтерять і вже передали для української армії сотні автомобілів та прийняли у себе на відпочинок багато укра­їнських дітей. Але це тема окре­мої публікації…