У день святого апостола Андрія свято було й у Святого Яна…

Сьогодні, 30 листопада, вперше за реформованим церковним календарем віряни вшанували пам’ять святого апостола Андрія Первозванного. Існує багато гарних релігійних і фольклорних традицій відзначення цього дня. Є і традиції батярські: серед безтурботної сільської молоді поширено звичай робити дрібні збитки на подвір‘ях, де живуть незаміжні дівчата. І сьогодні, знаю, на брамах багатьох обійсть, де мешкають майбутні невістки, знято ворота, у когось кудись зник вуличний туалет, а хтось із фірманів свого воза побачив на перекритті автобусних зупинок…

Тутешня вода повернула дитині зір…

Зовсім по-іншому відзначили свято Андрія на хуторі Малинівці колишнього Бережанського району Тернопільщини. Цього дня тут, біля джерела із дивовижно смачною водою, зробили добру справу: встановили художньо оформлене перекриття над місцевою історичною пам‘яткою — фігурою Святого Яна.

Про цей пам‘ятник, який, як свідчить напис на постаменті, у 1854 році спорудило подружжя Катажини і Каєтана Каєтановичів, ходять багато легенд. Один із найбільш поширених переказів, який колись розповідали мені мої батьки — про вельможу, який мав сліпого малолітнього сина. До яких тільки лікарів-знахарів не зверталися згорьовані батьки, ніхто не міг повернути їхній дитині зір.

І ось одного разу господареві приснився віщий сон. Невідомий голос підказав батькові у свято літнього Івана, вдосвіта, до сходу сонця, прийти на восьмий кілометр дороги Бережани — Львів, із трьох придорожніх джерел набрати води і вмити нею незрячого сина…

Батько так і зробив. Той ранок був прохолодним, тож щоб зігрітися, батько пішов через дорогу до лісу, назбирав хмизу і давай розпалювати багаття. А в цей час його син, якого щойно вмили водою із трьох джерел, вигукнув: «Тату-тату, подивися-но, які рясні ягоди ростуть на черешні!»
Батько аж відкрив рота від почутого і побаченого: не міг повірити, що його дитина прозріла…

На згадку про те диво щасливе подружжя поставило з каменя величний пам‘ятник Івану Хрестителю.

Донині джерело біля фігури святого Яна має великий попит, з усіх усюд сюди приїжджають, щоб набрати води, яка, на їхнє переконання, дає здоров‘я, сили, енергію, знімає вроки, приносить удачу, особисте щастя. Тут можна побачити студентів, які готуються складати складні екзамени, заробітчан, які вибираються у далеку дорогу і тому хочуть, щоб доля усміхнулася їм. Поради у Святого Яна просять люди, які мають фінансові труднощі, негаразди зі здоров’ям, складні проблеми у сім‘ях…

«Хочу, щоб цей пам‘ятник допомагав своєю силою і наступним поколінням…»

У радянські часи фігуру Святого Яна було навмисно занедбано, вона пропадала у хащах, хтось стріляв по ній. За відновлення пам‘ятника взявся місцевий житель — водій-автокранівник Ігор Білан, якому нині уже за 70-ть. Значною мірою, завдяки його зусиллям фігуру було кілька разів відреставровано, місце довкола неї окультурено. Вона тепер виглядає як затишний сквер: облагороджена криничка, зручні сходи з дороги, лавочки для відпочинку, квітники, виноград. Все завжди обкошене, прибрано, побілено…

До відновлення пам‘ятника долучалося багато інших добровольців, меценатів — колишні прокурори, військові, міські підприємці, працівники ринку. Докладалися хто чим міг.

— Нашому пам‘ятнику виповнилося вже 170 років, — розповідає кореспондентові «Високого Замку» Ігор Васильович. — Час позначився на ньому. Доводиться регулярно підремонтовувати його. Мені дуже хочеться, щоб Святий Ян своєю доброю силою прислужувався нашим дітям, внукам-правнукам, всім наступним поколінням. Тому вирішив, що було добре зробити над ним накриття — і тоді цій святині не будуть страшні, ні дощ, ні сніг, ні вітер…

Частину коштів на це накриття частково заробив для себе сам Святий Ян — люди моляться тут, беруть воду і роблять пожертви. Дехто приносив свої донати прямо до хати пана Ігоря. Свої внески робили жителі хутора, незнайомі люди, які випадково дізналися про пам‘ятник Святого Яна і облаштування місця довкола нього. Автор цих рядків знає молодого підприємця з Львівщини Івана Деркача, який на цю будову вділив частину своїх заощаджень. Те ж саме можна сказати про підприємця зі села Нараєва Василя Макара, який неабияк доклався до того, щоб Святий Ян мав естетичний «дах над головою». А скільки посприяв колишній прапорщик Микола Арєхов! Чимало коштів внесла і сама родина Біланів. Якось донька подарувала мамі Стефанії 500 доларів, а батьки вирішили, що ці кошти підуть на Святого Яна…

Спорудити накриття доручили знаному в окрузі майстрові Володимиру Перфецькому. Він перекрив уже не одну церкву, капличку, житловий дім, школу, накривав у Бережанах і будинок ратуші. Тепер ось вислухав прохання Ігоря Білана — і за два місяці виконав його замовлення. Фінальні роботи припали якраз на свято Андрія. Дехто каже, що у свята працювати не можна. Але хуторяни з Малинівки керувалися фразою когось із великих про те, що праця — то не гріх…

Як на мене, під таким ось золотистим накриттям із металу-булату Святий Ян став ще більш величним. Можна бути впевненим: за такого шанобливого ставлення до себе, дасть Бог, він простоїть ще не одне століття, доброю водою із джерела біля нього оздоровиться ще не одне покоління.