Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Ветерани мають бути пошановані, вони мають бути на виду»

У Львівській ОДА відбувся семінар «Виклики та можливості для бізнесу: реадаптація ветеранів на робочому місці»

Фото Олександри Крупської
Фото Олександри Крупської

Яке воно — життя після війни? Для ветерана, який повернувся з війни, відбувається, по суті, «друга війна»: повернення у зовсім інше життя, так би мовити паралельний світ, і адаптація у ньому.

Не кожен витримує цю складну психологічну трансформацію. Адже з війни приходять люди, які отримали каліцтва, зазнали посттравматичного синдрому. Як їм тепер жити? У вирішенні цієї проблеми завдання влади та громадськості - допомогти вчорашньому військовому пристосуватися до цивільного життя і знайти роботу.

Саме про це говорили у стінах Львівської ОВА під час семінару «Виклики та можливості для бізнесу: реадаптація ветеранів на робочому місці».

Організатори заходу — Львівська ОВА та Львівське регіональне партнерство зайнятості «ОПЛІЧ», виконавчим партнером Проєкту є ГО «Центр «Жіночі перспективи».

Обмінятися досвідом та ідеями до подальшої роботи зібралися представники бізнесу, науковці, лідери громадських та ветеранських організацій, представники державних органів влади. Практично усі учасники дотичні до ветеранських проблем і знають їх досконально. Ба більше, дехто з учасників або самі були на війні, або мають в родині загиблого воїна…

Тобто кожен із учасників досі так чи інакше самостійно займався ветеранськими проблемами. Але у форматі спільного семінару вони зібралися вперше. Поділитися, в кого які є можливості, як їх можна використовувати, напрацювати рекомендації, аналітичні матеріали, щоб вирішити гостру проблему, яка стоїть сьогодні - соціальна адаптація ветеранів. Основні виклики, з якими стикаються ветерани й ветеранки, які приходять з війни, — пошук роботи, повернення на робоче місце. А інша проблема — як готується бізнес приймати ветеранів і якої підтримки очікує ветеран і бізнес від держави.

«Бачити за процесом людське обличчя»

Вітальне слово учасникам семінару виголосив керуючий справами ЛОВА Тарас Грень. Пан Тарас брав участь у російсько-українській війні, він добре знає проблеми військових.

«У нашій роботі ми впираємося в просту річ: скільки би презентацій ми не виставляли, скільки б гарних заходів не робили, скільки б ми не говорили про те, як допомогти ветеранам, але є прірва між одним світом і другим, між війною і цивільним життям, — сказав Тарас Грень. — Тому за результатами нашої зустрічі треба виробити чіткі конкретні кроки, якими ми можемо допомогти ветеранам і як ми можемо спробувати зрозуміти ветерана в той період, коли він повертається з війни. Ця практика має бути ефективна і така, щоб її можна було масштабувати — чи на Львівську область, чи на всю Україну. Нам бракує популяризації цієї роботи. З іншого боку — нам бракує координації влади з бізнесом, координації влади, бізнесу та волонтерських організацій. Тому прошу вас викристалізувати чіткий, життєвий, дієвий реальний алгоритм. Не для презентації чи звіту в фейсбуці. А такий, який би за будь-яким процесом бачив людину. Вірю, що у нас вийде чітка зрозуміла історія з людським обличчям ветерана».

На одного шукача роботи — 3−4 вакансії

«Маємо низку програм, які стосуються учасників бойових дій, — розповів директор Львівського обласного центру зайнятості, голова Львівського регіонального партнерства зайнятості «ОПЛІЧ» Василь Барилюк. — Це, зокрема, програми, які надають можливість започаткувати власну справу, пристосувати робочі місця до людей з особливими потребами і сприяють роботодавцям у цьому. За останні декілька років ми перестали бути виплатною касою, як це було раніше.

Порівняно із 2021 роком у нас на обліку перебуває вдесятеро менше людей, які отримують допомогу. Тобто якщо було 30 тисяч, то зараз 3 тисячі. У нас зараз є 3−4 вакансії на одного шукача роботи. Багато людей виїхало, багато на фронті. А бізнес потребує робочих рук. Але тим не менше є і активні програми, якими користуються люди, в тому числі учасники бойових дій. Є програми започаткування власної справи — як для ветеранів так і для одного з подружжя ветеранів. Надаються державні гранти, кошти, які згодом повертаються за рахунок сплати податків. Ще одна цікава програма — перенавчання, в тому числі й ветеранів, через систему надання ваучерів. Передбачено 30 тисяч на одну особу, в переліку — 124 спеціальності. Будь-який центр зайнятості надасть вам усі необхідні консультації для участі у цих та інших програмах.

У нас вже надано більше 2300 грантів — з 15 тисяч грантів, наданих загалом по Україні. Від початку роботи програми, а це півтора року, у нас видано грантів на 500 мільйонів гривень. Мікробізнесу, малому бізнесу або людям, які хочуть розпочати власну справу. У тому числі ми надали найбільше грантів ветеранам, учасникам бойових дій. Працюємо добре, але можемо ще краще. Нам потрібна інформаційна підтримка, масштабування через лідерів громадських організацій та роботодавців, учасників бойових дій. Більше 3 мільярдів гривень держава передбачила цього року на ці програми.

Зараз створюються центри «Зроблено в Україні» де можна буде отримувати консультації не тільки по наших програмах, а й по програмах, які надає Міністерство економіки (програма «5−7−9″, „Житло“ тощо). Найважливіше — програми Львівської ОДА, поєднані з нашими програмами. Ми даємо ветерану грант, а обласна адміністрація дофінансовує ще 30% до нього. Це дуже важлива річ, дякуємо департаменту економічної політики ЛОДА. Ніхто в Україні ще цієї програми не має».

«На Львівщині вже є 64 тисячі ветеранів і ветеранок, а можемо мати їх за 300 тисяч»

«У межах роботи Львівського регіонального партнерства зайнятості «ОПЛІЧ» ми вже надали 17 мільйонів гривень грантових програм для 25- ти бізнесів, — розповідає модераторка заходу, громадська активістка, засновниця та голова ГО Центр «Жіночі перспективи» Любов Максимович. — Ми також провели конкурс бізнес-планів і 27 осіб отримали гранти для започаткування і ведення власної справи. Ми створили першу школу стартапів для жінок, допомагаємо їм самореалізуватися. Уже знайшли кошти на другу таку школу. Також ми підтримували жінок, які опинилися в кризовій ситуації. Це були і психологічні підтримки, така велика комплексна робота, яка показала, наскільки ми можемо бути ефективніші, якщо координуємося, знаємо, чим можемо одна одній допомогти. Сьогодні в країні така ситуація, що серед нас немає конкурентів. Тільки в об"єднанні ми можемо щось зробити.

Цей семінар є дуже важливий. Мені довелося вивчати досвід інших країн, які пережили війну, зокрема, досвід Боснії. І боснійці розповіли про величезну помилку, яку вони зробили для ветеранів після війни.

Боснія дала цим людям високу пенсію і більше нічого. Вони не звернули уваги на соціалізацію ветеранів і ветеранок. Вони не зробили для цих людей програми економічного розвитку, не дали їм можливості соціалізації, не вивчили специфіку роботи з ними, не допомогли їм стати ментально сильнішими. Результат: у них в рази виріс суїцид, алкоголізм, наркоманія. Тепер через 30 років вони чітко бачать ці помилки.

У Львівській області вже є 64 тисячі ветеранів і ветеранок. І за даними департаменту економіки, можемо мати їх за 300 тисяч. Ми ніколи не працювали з цими людьми, там є певна специфіка. І маємо працювати не тільки з ветеранами, а і з членами їхніх сімей. Ми, як жіноча організація, теж звертаємо на це увагу, працюємо з дружинами ветеранів. Бо чоловік провертається з фронту і жінка не розуміє зміну його поведінки. Бо він вже цілком інакший. І це теж важливі аспекти для нашої роботи.

Ветерани мають бути пошановані, вони мають бути на виду. Ветеран не конче мусить бути у військовій формі, щоб до нього добре ставилися.

Але врешті-решт позитивне ставлення один до одного дасть нам більше позитиву в суспільстві. І це дуже важливо. Особливої уваги потребують вдови військових. Я чула від багатьох жінок, які отримали пенсії за чоловіків, що громада не зовсім адекватно розуміє їх становище. Їм кажуть, мовляв, чого ти жалієшся, маєш велику пенсію. Але гроші не вирішують все. Тут треба працювати з громадами, щоб вдови не чулися вразливими".

«Інвалідність — не проблема, а можливість»

Ольга Безпалько, директорка департаменту соціальної політики АТ «Укрзалізниця» розповіла про кращі практики повернення ветеранів на робоче місце у цій компанії: «Ми найбільша компанія в Україні, об"єднуємо 220 тисяч працівників. Ми розробили шлях адаптації ветерана. Навіть не адаптації, а його повернення на робоче місце таким чином, щоб запропонувати йому максимум можливостей. Незалежно від того, чи набув він інвалідність, чи не набув, чи він повертається з якимись соціальними питаннями, які потрібно вирішувати, чи ні.

Загалом із 220 тисяч працівників компанії АТ «Укрзалізниця» 10 тисяч 302 — у лавах ЗСУ, 924 ветеранів (ветеранок) повернулися на роботу, 36 тисяч осіб — евакуйовані працівники і члени їх сімей, 11тисяч 300 працівників з інвалідністю. 1871 особа поранена, 621 людина загинула. Крім ветеранів ще працюємо з такими категоріями, як внутрішньо переміщені особи, сім"ї поранених і загиблих, працівники, які виконують обов"язки поруч із зоною бойових дій.

Наші принципи: «працівник=відповідальність», «інвалідність — не проблема, а можливість», «індивідуальний підхід — система», «найкращий час — зараз, а не завтра». Ключова задача — якісна комунікація з ветераном. Це найперше, що на сьогоднішній день потрібно, тому що ветерани досі не мали зворотного зв"язку. І попри все, що ми їм давали — виділяли кошти, підтримували сім"ю тощо — перше що вони пам"ятали, це те, що до них зателефонували і поцікавилися їхнім станом здоров"я, спитали, чим можна допомогти. Коли ми розуміємо, яка саме буде інвалідність працівника, чи це ампутація, чи серйозна контузія, чи якісь інші питання, ми вже співставляємо, чи може цей працівник повернутися на попереднє робоче місце. Якщо може, готуємо до цього трудовий колектив, пояснюючи прості правила: потрібно вшанувати і подякувати нашому ветерану, коли він вийде на роботу. Зібрати колектив і висловити вдячність за те, що ветеран далі з нами продовжує працювати. Це дуже просте правило, як «не повертати в минулий досвід» (тобто не нагадувати про війну). Тільки якщо ветеран сам захоче про це говорити — вислухати його. Ці всі правила ми виробили у процесі, ми зобов"язали всіх їх дотримуватися — таким чином готуємо колектив.

Якщо працівник не може повернутися на попереднє робоче місце, ми йому шукаємо в нашій системі, виходячи з його освіти, якусь іншу посаду, яку він може зайняти і роботу, яку він зможе виконувати. З"ясовуємо у ветерана, чи йому підходить така робота. Якщо ні, і він готовий перенавчатися або стажуватися, але на іншу посаду — готуємо ту іншу посаду. Якщо для працівника з інвалідністю важливо залишитися саме в тому регіоні проживання, бувало таке, що ми спеціально для нього вводили посаду. Причому передбачаємо для нього в тій посаді тільки ті функції, які він може виконувати.

Через військовий час ми посилили охорону наших об"єктів і залучаємо наших ветеранів за можливості до роботи в безпековому блоці, зокрема, до охорони вокзалів. Ми створили новий підрозділ моніторингу БПЛА для посилення охорони. У його складі працюватимуть ветерани-залізничники, які отримали поранення та повернулися з фронту. Ця ініціатива допоможе забезпечити охорону залізничних об"єктів, а також надати можливість ветеранам застосувати свій військовий досвід і навички в цивільній роботі. Дуже важливо нам бачити у ветеранові особистість. Бачити у ньому силу, як давала йому можливість воювати під час служби. Якщо у ветерана є інвалідність — це не проблема, це можливість нашій компанії стати кращою".

«Прибутки треба розраховувати по мінімуму, а витрати — по максимуму»

Ветеран Ігор Лучків пішов добровольцем на фронт від самого початку війни, служив у 62-му батальйоні 103-ї бригади, отримав поранення, повернувся у серпні минулого року. «До війни я займався бізнесом, мав підприємство з виготовлення і продажу вишиванок, — розповідає пан Ігор. — Зараз більш-менш відновив цей бізнес. Отримав грант у Центрі зайнятості на відновлення бізнесу — мільйон гривень. Також отримав вексель від міської ради, але ще його не використав. І облдержадміністрація також надає допомогу. Тому що як ти отримуєш грант на мільйон, то треба внести своїх коштів трохи більше ніж 30%. Тобто отримав мільйон — внеси своїх 400 тисяч грн. Так ОДА повертає 300 тисяч. Мені досить просто проходити ці всі етапи оформлення, бо до того, як зайнятися бізнесом, я був кредитним аналітиком у банку. Для мене робота з бізнес-планами — це дуже просто. А от звичайній людині треба дійсно посидіти, піти на консультацію в центрі зайнятості, підівчитися, як заповнювати ці всі папери. Людина має сама зрозуміти, як вона це розраховує. Коли я ще був експертом, нас вчили, що прибутки треба розраховувати по мінімуму, а витрати — по максимуму. Тоді в тебе все буде добре. У моєму особистому досвіді мінусів не було. Але для звичайної людини буде важко. Тому, на мою думку, треба спростити цю процедуру».

Розповів Ігор Лучків і про соціальну адаптацію ветеранів : «У нас є психологи, але якщо людина не була „там“, то допомагати ветеранам їй буде дуже складно. Один із наших побратимів, який повернувся з фронту, бо мав серйозне поранення, зараз працює в медінституті по психіатрії. То з ним як з психологом ветеран може поспілкуватися. Тому що мій побратим сам це все пережив, він розуміє. Але в нас недостатня кількість таких спеціалістів. Що робити? Відправляти їх на війну… я, звичайно, жартую, але… Можливо, відправляти їх у лікарні, де приймають поранених, щоб вони це бачили вживу. Як воно спочатку виглядає, а не потім, коли все зажило. Самі ветерани також підтримують одне одного. Є люди з нашої роти, які також звільнилися, ми контактуємо, допомагаємо один одному. Люди, з якими ти пройшов війну — це більше ніж родина».

Під час підбиття підсумків учасники семінару виробляли алгоритм дій бізнесу у працевлаштуванні ветеранів. Загалом своїм баченням ситуації поділилися 25 спікерів-учасників. Вони надали інформацію про те, як можна скористатися їхніми послугами, спільно поговорили про можливість об'єднання ресурсів усіх установ та організацій для допомоги військовим та їх родинам, думали над створенням єдиної платформи чи мобільного додатку, де можна розмістити усю необхідну інформацію для військових. Наразі ці висновки та напрацювання аналізуються та оцифровуються.

Відбулися дві панельні дискусії: «Основні виклики, з якими стикаються ветерани при пошуку роботи та повернення на робоче місце після війни» і «Як готується бізнес приймати ветерана? Якої підтримки очікує ветеран та бізнес від держави?»

Під час виступів пролунала знакова цифра: з десяти ветеранів лише один повертається на попереднє місце роботи, зазначила представниця ГО «Бізнес-клуб ветеранів» Уляна Кузик. Тож робота триває! Інформацію про всі наявні програми для ветеранів можна отримати на сайті Львівської ОДА у вкладках «Усі програми — Захиснику і Захисниці». Продовжує діяти офіс підтримки військовослужбовців, куди можна прийти та отримати всю необхідну інформацію.

Також програми підтримки військових надає і Львівська міська рада. Тут також діє ваучерна підтримка бізнесу, зокрема, ветеранського. Про умови отримання цієї фінансової допомоги — інформація на сайті Львівської міської ради.

Крім того пільгове кредитування для ветеранів та членів їх сімей запровадив «Ощадбанк», це програма «4.5.0».

* * *

У межах Проєкту Міжнародної організації праці «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць в Україні» за фінансування Міністерства закордонних справ Данії та уряду Німеччини за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) Gmb.

Виконавчий партнер Проєкту ГО «Центр «Жіночі перспективи».

Популярне за добу

Популярне за тиждень