Міцна дружба через... вікно

Вона – безі­менна маленька вертка і співуча пташка із пома­ранчевим живо­тиком. Уподоба­ла собі закуток на стриху веран­ди, куди потра­пляє через шпар­ку, продовбану дятлом у старих дошках. Ще рік тому там, під да­хом, жили цілі полчища шерш­нів. Але згодом переселилися кудись в інше місце, напев­но, знайшли комфортніші пе­нати. А “святе місце порожнім не буває” – вільну житлоплощу зайняла симпатична перната особина....

Він – великий сірий висло­вухий кіт-британець Асік, теж переселенець. Разом із гос­подарем прибув у галицьке село зі зруйнованого Госто­меля. Свобода його пересу­вання обмежується двома кім­натами, кухнею, коридором і заскленою верандою. Саме на ній – його улюблене місце. Через скло можна поніжити­ся у гарячому сонячному про­мінні, побачити гвардію грай­ливих домашніх котів і собак. А віднедавна стало можливим спостерігати, як майже перед його котячим носом, на стовп­чику за півтора метра від шиб­ки, приземляється крилата красуня.

Спочатку придивлялися одне до одного. Вона вслуха­лася у дивне муркотіння. А він ніяк не міг натішитися танця­ми-співами мініатюрної не­знайомки. І її працездатністю. Принесе у дзьобику гусінь, по­каже Асіку, а потім робить вер­тикальний зліт і несе здобич на стрих своїм крикливим жовто­ротикам. Буває, кіт десь затри­мається, а пташка на стовпці терпляче чекає його появи. Як тільки угледить Асіка, починає кокетливо підстрибувати на місці, немовби хоче похвали­тися собою і своєю роботою. А він мружить очі і солодко потя­гується від отриманого задо­волення.

Отак і живуть у дистанційній злагоді. Їхню приязнь розділяє лише скло.

Ми зателефонували і пока­зали зроблене фото відомо­му у Львові орнітологу – док­тору наук Андрію Бокотею. У маленькій непосидючій спі­вачці він відразу ідентифікував горихвістку. І прокоментував: “Це – самець звичайної горихвістки. Дуже гарно співає”.