Передплата 2024 ВЗ

Батьківську хату обписав… прокльонами на сусіда

У Раймісті колишнього Рожищенського району Волині – скандал. На одній з хат з’явилися плакати з лайливими написами

«Самозванцем», «нелюдом» та «падлом» на все село обізвали… вчителя. Той досі ні з ким конфліктів не мав, а тепер змушений терпіти неймовірне приниження. За що і від кого так перепало чоловікові на схилі літ?

Ось такою спаплюженою сто­їть батьківська хата Андросюків. Гарно пофарбована, з українським прапором, що розвівається над дахом, — але з гнівними плакатами на стінах, що звернені до сусіда. Читати гидко, а це ба­чать і дорослі, і діти… «Дурак? Ти тут ніх­то», «Ти вс*аний пасічник», «Ти нелюд, я тобі дам», «Здоров, придурок», «Ти са­мозванець», «Падло, смердиш падлом, я не маю чим дихати»… Вказано прізвище, до кого адресоване звернення. А головне звинувачення вивішено на комині: «Зло­дій, заберись з краденої землі».

Хатина, що стала епіцентром сіль­ських балачок, виявилася зачиненою. Тож ми почали розпитувати про конфлікт у селян, що саме проходили повз. Жіноч­ки кількома словами обмовилися, що чо­ловік, який ті «білборди» сотворив, тут не живе. І загалом, його батьки склали за­повіт не на нього, а на одну із сестер, тож він тут по закону не хазяїн. Чого раптом Микола Андросюк розійшовся, коменту­вати не стали, але на хату сусіда, з яким у нього виник конфлікт, вказали.

За парканом — добротний дім Радчу­ків. Його господар Володимир зустрів журналістів теж не надто привітно. Каже, втомився від тих образ, що «кричать» у його бік із сусіднього будинку, й говори­ти про них не хоче. Але слово за слово… Розповів, що ті плакати з’явилися недав­но, а до того лайливими словами були обписані стіни.

— То вже тягнеться з чотири роки. Чо­тири рази хата була обписана, довело­ся перефарбовувати, — із образою каже Володимир Якович. — Я фотографії маю (показує. — Авт.), з ними до юристів, у поліцію звертався. Але що з того?

— То що за сварка вийшла? — випитую.

— Раніше у тій хаті були батьки Мико­ли. По-сусідськи жили ми добре, ніколи ні за що не сварилися. Як старий Самій­ло відбив межу кілочками, так ми по тому й городилися. А тепер син каже, що я у них якусь землю забрав. Яку? У них все приватизовано, а у мене — ні! То що я міг вкрасти? — дивується і показує той клап­тик, за який начебто зчинився шум-гам.

Мова про якісь кілька метрів. Видно, що раніше на тій землі був квітник. Во­лодимир Радчук, розповідаючи, як сусід порізав огорожу, знищив виноград та по­чав на його території встановлювати свої порядки, тільки рукою махнув. Мовляв, марна то справа — нерви свої витрачати.

— Я з ним конфлікту не маю, — каже сердито. — У проєкті вказано, де межа, то хай в суд іде, як впевнений, що правий. А що ти мене паплюжиш? Та в нього вже все кругом у скандалі, від нього почала родина відмовлятися.

У Миколи Андросюка є ще дві сестри та троє братів. Один з них, Володимир, живе у Раймісті. Поцікавились у нього: то хто ж у батьківській хаті хазяїн і за що така моральна помста сусідам?

— Я при батьках жив до їхньої смерті, — розповідає чоловік. — Сусід наш, учитель, — хороша людина. Ніколи ніяких сварок ні за що не було. Батьки давно повмирали, а хату заповіли сестрі Тані, яка живе у су­сідньому селі. То вона по закону є влас­ницею. А фактично хазяйнує Коля.

Мені батько так казав: як буде хто в хаті жити, пусти, а як ні — продай, — зга­дує Тетяна Глинюк. — Ми не продавали. Бо один наш брат, що в Афгані служив, туди переїхав. А Коля його вигнав…

— Уявіть, ні хата, ні земля не його. А він взяв і повикидав звідти усі братові речі, навіть холодильник на дорогу висунув. Я вступився. А Коля взяв лопату і вдарив мене. То тепер я з ним навіть не говорю. Ну як так можна? Ні встиду, ні совісті не має. Поводиться як паршивий кіт: пус­тили в хату — виліз на стіл і напаскудив. Я йому казав, що такого, як він робить, у Волинські області ще не було! А може, й у всій Україні.

А сестра Тетяна додає:

— Позорище! Просила вже Колю не раз, щоб вибрався з батьківської хати. Бо де ж таке нам всім сміховисько зро­бити? Сил більше нема… А перед сусі­дом соромно.

***

Пізніше стало відомо, що лайливі плакати з хати прибрали. Чи надовго — хтозна. Але хоч з цієї малень­кої перемоги Володимир Радчук тішить­ся.

Схожі новини