Молодята на карантині

Ось так раптово все й вийшло. Ні з того ні з сього і… замкнені. Ми, молодята. Тільки-но розписалися, тільки-но в’їхали у нове помешкання, яке подарували нам батьки перед весіллям, і раптом карантин-самоізоляція. Несподівано.

Я — звичайна українська дівчина, хоча і по­чуваюся принцесою, але без особливих претензій на якийсь там трон, бо цілий день тяжко працюю. Встаю ні світ ні зоря, о 12-й ранку, і пішло-по­їхало… Салон краси, СПА, ба­сейн, кафе, ресторан, клуб, ко­лежанки… О другій ночі ледь ноги тягну. Працюю більше, ніж Попелюшка, і принца, як і вона, собі виморгала. Принц мій, тобто чоловік, тобто мо­лодий, теж звичайний роботя­га, без особливих претензій на президентство. Теж цілий день «у милі». Бар, більярд, сауна, казино… Там і познайомилися. Як у пісні — «Вот и встретились два одиночества». Союз непо­рушний мажорів вільних і неза­лежних. Від батьків. Нарешті! Бо дістали вже.

А тут карантин та ізоляція. Боже, як я зараз буду без ма­тусеньки. Та ще й з принцом на додачу. Сидимо самі. За­хотіли їсти. Полізли у холо­дильник, а там… пусто! Я не зрозуміла. І у мамусі, і у бабу­сі холодильник завжди повний продуктів. А наш — порожній… Холодильник нам, мабуть, бракований підсунули. Недо­укомплектований. Зателефо­нувала до матусі, і вона ска­зала, що продукти нам будуть привозити. Там буде все, що моїй душі і принцовому чере­ву потрібно.

Отож починаємо самостійне доросле життя! Мерщій на кух­ню! Ой, треба мамі зателефо­нувати…

— Мамо, ми пельмені вари­мо. Все за інструкцією. Кинули у воду, а поки вони там варять­ся, побігли до компа дещо по­дивитися. Дивилися, дивили­ся, зовсім недовго дивилися, повертаємося на кухню, а в ка­струлі один пельмень, але ве­ликий. Що кажете? Що перший пельмень завжди глевкий? То ми колобок зробили? О! То ми — кулінари!

А принц мій, виявляється, дуже розумний, мабуть… Поґу­ґлив у компі і дізнався, що секс допомагає побороти коронаві­рус. Уже третю ніч поспіль чи­тає про це. Наступні три ночі конспектував. Сьогодні вранці вийшов на балкон. Там наш су­сід, Семен Семенович, у мас­ці дихає глибоко свіжим пові­трям. Принц і його запитує для гарантії: «А правда, що секс вбиває коронавірус і продо­вжує життя?» Семен Семено­вич зітхнув і відповідає: «Прав­да. Зараз подихаю ще трішечки і піду писати заповіт». Вернувся на кухню.

Мушу мамі зателефонувати.

— Мамо, ми тут за твоєю ін­струкцією борщ варимо. Усе помили. У всього ножем шкір­ку почистили — і у бульби, і у ци­булі, і у полуниці. Усе в кастру­лю впихнули. Мамо, для борщу де червону воду брати? Спита­ти у принца? Мамо, цей мало­письменний з двома освітами теж не знає. Що? Буряк кину­ти? Кинула я у нього буряк, влу­чила прямо у писок. Не допо­могло.

Та Бог з ним, з борщем. Тре­ба щось на друге приготувати. Придумала! Треба матусі зате­лефонувати.

— Я тут все, як ти написала. М’ясо, овочі… Залила водою, і на пательню. Газ запалила і, як ти казала, почала тушити. Мам! Я не зрозуміла, я вже шість ра­зів тушила. Запалю газ, тушу. Запалю, тушу. А воно досі не готове. Може, не рушником треба тушити, а вогнегасни­ком?

Ось так помалу час і плине. А гуляти ми під час карантину не ходили. Сусід попередив. Подзвонив у двері і у щілину прошепотів, що у парку в ма­лолюдні місця краще не ходи­ти, бо там патрулі у масках зло­чинців хапають. Якщо маєте маску, можуть вас і не впізнати. Але якщо без маски, то спій­мають і гроші відберуть. Вони це «штрафом» називають. А я таки мушу ці пельмені зварити. Дуже їсти хочеться.

— Мам, з пельменями зно­ву біда. Я поклала їх в окріп, перехрестила сіллю, як ти ра­дила, розмішала добре і піш­ла до комп’ютера. Недовго ди­вилася. Повернулася на кухню, дивлюся, а пельмені у кастру­лі підсмажилися! Що? Назвати це макаронами по-флотськи і їсти? О! Супер! То я все краща і краща кулінарка. Буду ресто­ран відкривати. Гроші дасте?

Обід готовий, треба коле­жанкам зателефонувати. За­телефонувала на свою… цю… нехай буде голову. Сім подруг обдзвонила, а вони всі за час самоізоляції завагітніли. А я ось не вагітнію. Може, без мас­ки ходити?..

— Мам, ти нам місяць тому салат грецький передала, то принц сьогодні його з’їв. Ска­зав, що був грецький, став дав­ньогрецький. Що буде? По­біжить? Куди? Коли? Ой, вже побіг. Мало вітром мене не зду­ло. Ого! Добре, що у нас два ту­алети.

А ще ось біда. Одяг геть весь малий. Може, його хтось мені ушиває? Ось пам’ятаю з дитин­ства Кіт Матроскін з мультика шити вмів. Може, наша Мурка теж? Уночі.

Ну ось, нарешті карантин за­кінчився. Завтра виходимо із ув’язнення. Почнемо нове жит­тя, забувши старе. Ой, треба мамі подзвонити.

— Мам, а там чоловічі шкар­петки з дірками у моду не уві­йшли? Мам, а ти не пам’ятаєш, для чого губна помада потріб­на? Мам, а як і на що джинси одягати?..