«Я проти того, щоб мій 16-річний син сідав за кермо мотоцикла»

Зізнаюся, була вражена: тендітна 41-річна львів’янка, за зросту 150 сантиметрів, дає собі раду на трасі з байком, що важить 250 кілограмів…

 — До великої війни була власницею і директоркою початкової школи «Аксіо­ма», — каже пані Наталія. — Зараз у мене є квітковий магазин, а в модельній школі навчаю дівчаток адаптивності у модель­ному бізнесі.

— Тобто навчаєте дівчаток граціоз­ності у модельній школі, а поза тим сідаєте на байк — і вперед зі швидкіс­тю вітру мчите на зустріч мрії? Звідки любов до мотоциклів?

— На мотоцикл я сіла вперше 2019 року. Було цікаво спробувати щось но­веньке, тож пішла навчатися у мотошко­лу і зрозуміла — це моє. Тоді і купила пер­ший мот. Але відразу зауважу про один нюанс — мій зріст 150 сантиметрів, тому мені підходить дуже мало мотоциклів. Мені важко повноцінно діставати ногами до землі і стримувати його вагу. Тож мої перші мотоцикли були низькі, але дуже важкі. З землі їх підняти дуже складно. Такий клас мотоциклів називається чо­пери.

— А яка ваша вага за такого низько­го зросту?

— 47 кілограмів. Починала я з мотоци­кла, що важив 250−270 кілограмів.

— У вас відсутнє почуття страху?

— Особисто на мене вплив мотоцикла діє позитивно. Він мене заспокоює. Коли я в дорозі, коли їду і вирішую якісь за­вдання, що є на дорозі, отримую відчут­тя впевненості і спокою.

— Чи траплялися непередбачувані випадки на дорозі?

— Ой, таких випадків стільки, скільки мотоцикліст опиняється на дорозі. Коли людина вчиться їздити на мотоциклі, їй потрібно навчитися передбачувати і про­раховувати дорожню ситуацію. Коли ви за кермом автомобіля — це інша історія. А коли на мотоциклі, ви вже інший елемент життя на дорозі. До вас водії не гото­ві, тож мотоциклісту це потрібно врахо­вувати. До прикладу, якщо автомобіліст на дорозі дивиться на іншу машину, на пішоходів, на світлофор, то мотоцикліст дивиться на все відразу. Тобто дивиться на реакцію інших автомобілів, прорахо­вує можливі аварійні ситуації, бо ж у нас не всі водії вмикають поворотники. Ро­бота мозку йде в рази сильніше. Неспо­дівані ситуації підстерігають, щойно ви­їжджаєш на дорогу — особливо весною. Після зими автомобілісти не звикли до мотоциклістів, відповідно, не розрахову­ють, що хтось, окрім них, може рухатися.

— Скільки у вашій практиці було ДТП?

— Жодного. Так, падіння були. Були аварійні ситуації, коли я на секунду відволіклася на дорозі. Мотоцикліс­ти не мають права ловити ґав на доро­зі. Бо ціна помилки може бути фаталь­ною. До прикладу, якщо на автомобілі ви піймали ґаву, в’їхали комусь у бам­пер і розійшлися мирно, то мотоцикліст у такому випадку втрачає щонайменше здоров’я… Пригадую, був випадок, коли я їхала на малій швидкості — 50−60 км/ год. Якоїсь миті поїхали друзі, я їм по­махала, за секунду повертаю голову, а переді мною пригальмував якийсь «Жи­гуль». Я вже прорахувала, що у мене гальмівний шлях закінчиться… перед його капотом. За мить я в нього в’їду. На той момент я багато тренувалася, і ось ця рефлекторна м’язова пам’ять «збе­регла» маневр руками, що руки автома­тично зробили маневр, і я об’їхала цю машину. Поки мій мозок прораховував, як далеко я полечу, руки зробили свою справу. Я об’їхала цю машину і навіть не зрозуміла, як це зробила.

— Як сприймає чоловік вашу любов до їзди на мотоциклі?

— Я не питала у чоловіка дозволу — я його поставила перед фактом. Мій чоло­вік за стільки років вже звик до мого ха­рактеру, тому не здивувався. Йому дове­лося прийняти моє захоплення.

— Радилися з чоловіком, яку техні­ку краще купити?

— Стосовно купівлі мотоцикла радила­ся з компетентною людиною, бо мій чо­ловік не знається на такій техніці. Одна річ, коли людина використовує мото­цикл, інша — коли людина на них розу­міється. Коли купувала перший мото­цикл, переживала через свій зріст. Тепер я вже можу їздити на будь-якому мото­циклі будь-якої висоти, бо маю певні на­вики. Тоді ж вважала, що обов’язково маю діставати ногами до землі. Тому першим був чопер з невеликою кубату­рою (йдеться про об’єм двигуна. — Г. Я.). Чим більша кубатура, тим більше хочеть­ся відкрутити ручку газу і поїхати зі швид­кістю вітру…

— А ви розганяєтеся на яку швид­кість?

— Люблю відчувати, що можу контро­лювати ситуацію. Спробувати треба все. Я проти, щоб новачки брали потужні мо­тоцикли, бо ж навичок контролю швид­кості ще нема, але бажання розігнатися є. На жаль, це часто закінчується фаталь­но.

— Власне, іноді влітку ввечері чути неймовірне ревіння мотоциклів…

— Якщо говорити про підлітків, у яких зашкалюють гормони, які хочуть само­ствердитися, то їхня поведінка на мо­тоциклах буде саме такою — ризикова­ною. І не завжди підлітки прораховують усі ризики. Особисто я добре думаю пе­ред тим, як поїхати у дорогу з іншим мо­тоциклістом, бачу, як людина поводить­ся на дорозі.

— А можете взяти пасажира?

— У жодному разі! Якщо у людини вага більша за мою, то ця людина буде мене розбалансовувати. Тому не вожу пасажи­рів. Дітей також.

— У вас є діти?

— Моєму синові 16 років. Передбачаю ваше запитання, чи він хоче їздити на мо­тоциклі. Він пробував, але його це не за­хоплює. Та і я проти, щоб він сідав за кер­мо мотоцикла.

— Наталю, ви сіли за кермо мото­цикла у 35 років. Перед тим був авто­мобіль?

— Так, звісно. Досвід автомобіліста дає багато чого. Принаймні тепер розу­мію, чому автомобілісти не бачать мото­циклів. У них мозок трішечки по-іншому працює.

— А куди, як правило, їдете на мо­тоциклі?

— Я займаюся професійно мотоспор­том, він називається джимхана. Це япон­ський винахід, мистецтво маневреності. Багато тренуюся, беру участь у змаган­нях. До прикладу, влітку 2025-го посіла друге місце у Польщі, а в Україні з 5-ти заїздів (5 етапів змагань), я посіла 1, 2 і 3 місця. Хоча я була лише на трьох етапах.

— А чи на роботу мчите на мотику?

— Коли є хороша погода, гарний на­стрій, можу поїхати. Але мушу знати, куди саме їду. Мотоцикл для жінки — не те саме, що для чоловіка. Жінка, коли йде на роботу, має гарно виглядати. І тут не йдеться лише про підбори і гарну сукню, а насамперед про зачіску і макіяж. Коли я їду на мотоциклі, одягаю екіпіровку — шкіра, важке взуття для захисту ніг, мото­куртка із захистом спини і ліктів, шолом… Отже, коли то все одягаєш у спеку, а по­тім знімаєш, вигляд у тебе не «ай-вай». Тому беру мотоцикл лише у тому випад­ку, коли знаю, що у мене нема зустрічей, лише дрібні справи, коли треба шви­денько заїхати у певне місце.

— Кажете, що на своєму мотоциклі не дістаєте до землі. А що робите на світлофорі?

— Вивчила кілька технік. Але зазвичай я це передбачаю, коли доїжджаю до світ­лофора, зменшую швидкість до мініму­му, щоб не зупинятися.

— Якщо у вас трапилася пригода на трасі, чи допомагають інші водії?

— Не знаю, як чоловіки, але якщо щось трапилося з технікою у жінки, то чолові­ки зупиняються і пропонують допомогу. Але у мотоциклістів є таке правило, що усі між собою брати і сестри. Зверніть увагу, коли мотоциклісти їдуть, то віта­ються одні з одними помахом руки. Якщо в одного мотоцикліста щось трапить­ся, а навпроти чи поруч їде інший, то він обов’язково зупиниться. Щодо автомо­білістів це не завжди спрацьовує.

— У вас зовсім відсутнє почуття страху?

— Є страх. Але якщо людина починає вчитися, набуває певних навиків, що до­дають впевненості, то, зрозуміє, що їз­дити на мотоциклі — безпечно. Головне — навчитися читати дорожню ситуацію. Хоча у жінок є страх падіння і травми. Тому навчання у них тривають довше.

— Ви падали на дорозі?

— Не падала. Але на тренуваннях па­діння — нормальне явище. Не зможете відчути свою помилку, якщо її не припус­титеся.

— Але ж машина — безпечніший вид транспорту…

— Це зовсім різні речі. Мотоцикл — це спорт. Мені завжди цікаво, які навички я зможу покращити. Ці навички відіграють велику роль у поїздках.

— Машина і мотоцикл — це всі види транспорту, якими можете керувати?

— Ні. Маю ліцензію шкіпера (парус­на яхта), а ще добре катаюся на лижах, на сноуборді, можу їздити на багатьох машинах. Зрештою, усе, що рухається, мені цікаво «осідлати». Коли прийшла у мотошколу, зрозуміла, це моє. На все життя…